Осінь, жовтень 2017. Городище давноруського міста Рай в урочищі Сад на східній околиці Шацька. Озеро Люцимир, урочище Острів на березі озера.
Давньоруське місто Рай — центральна частина археологічної пам’ятки “Багатошарове поселення та городище давньоруського часу в урочищі Сад” на східній околиці смт. Шацьк.
Протягом XIX — першої половини ХХ ст. літописне містечко Рай локалізували північніше міста Кам’янця, на захід від міста Гродно, біля сучасного села Райгород, або за 20 км на південний захід від міста Августів. У 1962 р. Павло Раппопорт розмістив Рай на території сучасного села Яревище Старовижівського району Волинської області. У 2008-2011 рр. за результатами археологічних досліджень у смт. Шацьк та у с. Яревище волинські археологи пов’язують літописний Рай зі стіжковим городищем у Шацьку, що є складовою частиною археологічної пам’ятки “Багатошарове поселення та городище давньоруського часу в урочищі Сад”.
Пам’ятка належить до категорії стіжкових городищ, основною морфологічною характеристикою яких є відсутність валів і ровів та наявність насипного ескарпу, що переважає над оточуючим рівнинним ландшафтом. Розташована на східній околиці селища Шацьк, на високому березі озера Люцимир, що піднімається на 4 м над рівнем води. Озеро розміщене з південної сторони пам’ятки, зі східної і північно-східної сторін вона обмежена заболоченими територіями, а північну і західну частину займає сучасна житлова забудова. Місцеве населення називає цю територію “Гора”, а в картографічних документах вона значиться як урочище “Сад”.
Пам’ятка виявлена у 2007 р. Сергієм Демедюком. Протягом 2009-2011 рр. археологічними експедиціями досліджено 671 м² площі чотирма розкопами та двома траншеями. Археологічні об’єкти давньоруського періоду виявлені виключно в розкопах, які прилягають один до одного і розташовані по центру пам’ятки. Вони представлені 22 спорудами та 10 ямами, які хронологічно розподіляються таким чином: 1) Х-ХІ ст. — 20 об’єктів; 2) ХІ-ХІІ ст. — 8 об’єктів; 3) ХІІ-ХІІІ ст. — 4 об’єкти.
Відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 03.07.2009 р. № 521/0/16-09 пам’ятка у Шацьку включена до Реєстру пам’яток археології місцевого значення під охоронним номером 2001-Вл.
Озеро Люцимер біля Шацька
Легенда про Люцимер
В давні часи, коли земля ще не була покрита лісами та містами, а всі річки й озера виблискували під благословенням сонця, на заході великої землі, між могутніми лісами і величними полями, стояло озеро, яке звалося Люцимер. Існувало воно давно, в часи, коли світи ще не були розділені, і коли віри, богів і духів об’єднувалися у єдиному пульсуючому серці світу.
Люцимер було озером загадковим, води якого, хоча й відбивали світло сонця, але вночі перетворювалися на бездонну прірву, що поглинала весь небесний світ. І було це озеро не просто водною гладдю, а місцем, де зливались сили землі, води та неба. Чутки про нього розліталися далеко за межі рідних земель, і багато мандрівників, шукаючи істини, намагалися дістатися до нього. Але не кожен з них повертався назад, бо вітер над Люцимером був настільки сильним, що поглинув би навіть найміцніші душі, якщо ті не були готові до випробувань духу.
Колись на березі цього озера стояло велике місто, яке не мало рівних у своїй красі та мудрості. Це місто називалося Рай, і люди, що жили там, були вірними охоронцями знань про всесвіт, про рух зірок і про те, як світло зберігає життя на землі. Їхнє місто було побудоване не лише на землі, але й у серці кожного, хто до нього ступав. Люди тут жили в гармонії з природою, в мирі і спокої, їхні молитви та пісні підносилися до небес, а вітер, що постійно дував над озером, приносив їм дари світла і знань.
Але одного разу, коли світанок тільки починав розфарбовувати небеса в рожеві кольори, з’явився загадковий гість. Він був високий, з очима, що світлилися, як зірки, і з поглядом, що проникав у саму глибину душі. Це був Бог Світла, що прийшов в цей світ, аби перевірити мудрість і віру мешканців міста Рай.
Бог Світла постав перед мешканцями і сказав: “Я принесу вам світло, але лише за однієї умови: ви повинні відкрити свої серця і показати мені найсвітлішу частину ваших душ. Лише тоді я залишу для вас своє світло, і ваше місто залишиться вічним, а озеро Люцимер не затягне вас в темряву”.
Мешканці міста Рай довго розмірковували, адже вони знали, що світло — це не лише дар, але й велика відповідальність. І ось одного дня, на зорі, коли сонце піднялося, як золотий диск, всі жителі зібралися на березі Люцимера і стали перед Богом Світла. Вони відкрили свої серця і стали спільно молитися за благословення.
Бог Світла, побачивши чистоту їхніх душ, розтягнув свої руки, і з його долонь вийшло світло, яке наповнило озеро Люцимер, освітлюючи його води, але цього світла було так багато, що воно покрило і саме місто Рай. І коли люди відкрили очі, вони побачили, що місто зникло, а на місці, де воно стояло, залишився лише вітер і води Люцимера, що світяться в темряві.
Люди, що залишились на березі, зрозуміли, що місто Рай більше не існує в тій формі, але його дух залишився у кожному камені, кожному листку і в кожному подиху вітру. Вітер, що постійно дме над озером, несе з собою не тільки світло, але й безкінечну мудрість і гармонію, яку колись принесли жителі міста. І якщо хтось досить чистосердечний підійде до озера вночі і стане на його березі, він може почути спів духів, що розповідають про вічну істину, про зв’язок з небом, землею і водами.
Так виникла нова легенда, що досі живе серед людей: коли вітер над Люцимером затихає на мить, то це знак того, що духи Райа звертаються до тих, хто шукає світло і мудрість, і коли знову піднімається вітер — це означає, що їхня благословенна енергія переходить у нові серця.
І з того часу Люцимер стало місцем, де світло і тінь зливаються, де вічно витає дух тих, хто шукав істини і знайшов її, де вода озера не лише відображає світло, але й тримає в собі відлуння великої епохи, коли існувало місто Рай.
І так, Люцимер — це не просто озеро. Це світло, що вічно горить у серці землі, місце, де зберігаються найкращі якості людської душі, де минуле і майбутнє стають єдиним цілим, і де не буває тіні.