Чорнобаївський район — колишня адміністративно-територіальна одиниця у складі Черкаської області України. Існував до адміністративної реформи 2020 року, після якої був ліквідований 17 липня 2020 року. Районний центр — селище міського типу Чорнобай.
Район розташовувався в східній частині Черкаської області, у межах лісостепової зони. Межував із Драбівським та Золотоніським районами Черкаської області, Оржицьким і Семенівським районами Полтавської області. На південному сході його територія омивалася водами Кременчуцького водосховища, а також нижньою течією річки Сула. Площа району становила близько 1600 км² (за іншими даними — 1554 км²), що складало 7,43 % від загальної площі Черкаської області.
На території району протікали 8 річок загальною довжиною понад 127 км, зокрема Ірклій (27,5 км), Золотоноша та Кропив’янка. Лісові масиви займали площу 7895 га, водні ресурси — близько 35 710 га.
Станом на момент ліквідації чисельність населення району становила близько 46,7 тис. осіб. Основна частина мешканців проживала у селищі Чорнобай (близько 8 тис. осіб) та 51 сільському населеному пункті, що підпорядковувалися 29 сільським і одній селищній раді. Селище Чорнобай розташоване на берегах річки Ірклій. Найближчі залізничні станції — Пальміра (18 км) та Золотоноша (22 км).
Станом на 1 січня 2012 року в Чорнобаївському районі функціонували 14 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 8386,3 га. Це становило 5,2 % від загальної площі району, що перевищувало середній показник по області (2,9 %). Серед об’єктів охорони природи — Нижньосульський національний природний парк, заказники (Сулинський, Бобухівщина, Бубирова гребля, Джулайка, Загородищанський, Ганничі, Іркліївський, Підгірський, Савківський, Ревбинський, Червонохиженський), природні пам’ятки (урочище Бурти, Дерева-сестри, Алея Старицького, Загородищенський старожил), а також парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (Великобурімський, Васютинський дендрологічний парк).
На території колишнього району, у селі Малі Канівці (на той час — Золотоніський повіт), 28 вересня (10 жовтня) 1889 року народився Михайло Драй-Хмара — видатний український поет, перекладач, мовознавець і літературознавець. Він був представником літературного угруповання «неокласиків» поряд із Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Юрієм Кленом та Максимом Рильським. У 1939 році загинув у радянському концтаборі під час сталінських репресій.