Доки сонце зійде

Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

Українське прислів’я

Києве мій | 1952 | Старі фото

Старі фотографії Києва 1952 року дивляться з обережністю — так дивляться люди, які пережили більше, ніж можуть розповісти. Місто на цих знімках ще ходить повільно, ніби прислухається до власних кроків, перевіряючи, чи земля під ногами справді більше не здригається.

Художник Сергій Васильківський | 4

Коли дивишся на полотна Сергія Васильківського, виникає відчуття, що самі степи України оживають під його пензлем. Вітер ходить між колоссям, немов старий мудрець, і шепоче легенди про козацькі походи, забуті села та тихі ріки, які пам’ятають і сміх, і сльози поколінь. Тут дороги, що губляться за обрій, ведуть не лише у простір, а в час: у час, коли кожен камінь, кожне дерево і кожна хата зберігають у собі голоси тих, хто колись жив і любив цю землю.

Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

Дещо інше: