Памво Беринда (світське ім’я — Павло) — видатний діяч української духовної, літературної та мовознавчої культури початку XVII століття. Він відомий насамперед як автор одного з перших словників церковнослов’янської мови з поясненнями українською, що відіграв важливу роль у розвитку слов’янської лексикографії, а також як друкар, поет-гравер і перекладач.
Памво Беринда народився приблизно між 1550 і 1570 роками (орієнтовно 1560 р.) на території Галичини, ймовірно в Єзуполі або селі Чайковичі на Самбірщині (тепер Львівська область, Україна). Про його раннє життя та освіту збереглося мало документальних свідчень, але відомо, що він був високоосвіченою людиною й оволодів кількома мовами: церковнослов’янською, грецькою, латинською та польською.
Спочатку Беринда працював як гравер і друкар у друкарнях на заході Українських земель: у Стрятині та Крилосі, де видавав церковні книги та впровадив ілюстрації у видання, зокрема у «Євангелії учительному» (1606). Згодом він працював у друкарні Львівського православного братства.
Близько 1619 року разом із сином Лукашем він переселився до Києва, оселився в Києво-Печерській лаврі та увійшов до кола інтелектуалів на чолі з єпископом Єлисеєм Плетенецьким. Тут він працював як редактор, перекладач, друкар і гравер до кінця свого життя.
Памво Беринда помер 23 липня 1632 року в Києві і, ймовірно, був похований у лаврському Успенському соборі.
Освіта та мовні переконання
Беринда усвідомив, що церковнослов’янська мова була малозрозумілою для багатьох українців свого часу. Він вважав за потрібне пояснювати книжні старослов’янські слова народною українською мовою, щоб зробити тексти доступнішими для широкого кола читачів і сприяти культурному розвитку.
Головні твори та діяльність
«Лексікон словенороський, або імен толкованіє» (1627)
Найважливіше досягнення Памва Беринди — «Лексікон словенороський», виданий у 1627 році у Києві.
Про словник:
- Складається приблизно з понад 7 000 слів старослов’янської мови з перекладом і тлумаченнями українською мовою початку XVII століття.
- Містить пояснення власних назв, топонімів та слів неслов’янського походження.
- Робота над ним тривала понад 20–30 років, починаючи з діяльності друкарні у Стрятині.
- Видання друкувалося власним коштом автора і використовувалося як словниковий посібник у школах та навчальних закладах, включно з братською школою та Києво-Могилянською академією.
- Друге видання словника вийшло 1653 року біля Орші.
Ця праця стала однією з перших науково організованих словників у Східній Європі та важливим кроком у стандартизації української та церковнослов’янської мов.
Інші твори та видавнича діяльність
Памво Беринда працював над і видавав низку важливих церковних і богослужбових книг:
- «Служебник» (1604) та «Требник» (1606) у Стрятині.
- Різні богословські та літературні твори — «Антологіон», гомілії Іоанна Златоуста, тлумачення на Апокаліпсис та інші у Києво-Печерській лаврі.
- Поетичні збірки діалогів-віршів, наприклад «Вірші на Різдво», з елементами драми, що є ранніми явищами української літературної драматургії.
Взаємодія з культурою та спадщина
Памво Беринда був не лише лексикографом, а й активним учасником культурного життя свого часу — педагогом, перекладачем, поетом і реформатором друкарства. Його діяльність сприяла поширенню української літературної мови, поглибленню знань церковної спадщини та зростанню освіти серед православних громад.
Його «Лексікон» широко використовувався в Україні та за її межами для читання та вивчення церковнослов’янських текстів і став важливою ланкою у розвитку слов’янської лексикографії.
Пам’ять
На честь Памва Беринди названі вулиці у Львові та Києві, що свідчить про значення його культурної спадщини в українській історії.
Коротка хронологія
| Рік / період | Подія |
|---|---|
| ~1550–1560 | Народження (Галичина) |
| 1597 | Початок роботи у друкарні Балабана |
| 1604–1606 | Видав перші книги («Служебник», «Требник») |
| 1613–1619 | Діяльність у Львові |
| 1619 | Переїзд до Києва |
| 1627 | Видання «Лексікону словенороського» |
| 23.07.1632 | Смерть у Києві |