Старі фотографії Дубна пахнуть дощем, старим каменем і трохи порохом, якби пам’ять міста могла видихати запахи. На них замерзлі миті, де вулиці ще не знали машин, а люди носили свої обличчя так, ніби вони були святими реліквіями. Кам’яні будинки стоять тихо, немов бояться порушити спокій тих, хто вже ніколи не повернеться.
В одному кадрі видніється замок, що тримає над містом свою тишу. Його стіни не просто камінь — вони — листки старої книги, і кожна тріщина, кожна скоба розповідає про обіцянки, змови, кохання, які ніхто не пам’ятає, але які місто ніколи не забуде. Іноді здається, що якщо прислухатися, можна почути, як замок шепоче назви тих, хто колись перетнув його поріг.