Микола Леонтійович Юнаків (6 грудня 1871, Чугуїв, Харківська губернія — 1 серпня 1931, Тарнів, Польща) — видатний український військовий діяч, генерал-полковник Армії Української Народної Республіки (УНР), начальник Генерального штабу, військовий міністр і військовий історик. Він був одним із ключових організаторів українського національного війська у період Української революції 1917–1921 рр., а також автором низки наукових праць із військової історії та стратегії.
Народження та освіта
Микола Юнаків народився 6 грудня 1871 року в місті Чугуїв Харківської губернії в родині козацького походження. Його дід і батько були військовими, що сформувало майбутню кар’єру Юнаківа як професійного воїна.
Освіту він здобував у Орловському кадетському корпусі, Павлівському військовому училищі та Миколаївській академії Генерального штабу в Санкт-Петербурзі, де закінчив навчання в 1897 році. Після цього Юнаків працював у військовій академії як викладач, а також захистив дисертацію з історії війни, присвячену шведському походу в Україні 1708–1709 рр.
Кар’єра в російській армії
На початку своєї військової кар’єри Юнаків служив у російській імператорській армії, де з 1907 року викладав у Академії Генерального штабу. Під час Першої світової війни (1914–1918) він був начальником штабу 4-ї армії на Південно-Західному фронті, а згодом командував 8-ю армією на Румунському фронті.
Перехід на службу Українській Народній Республіці
Після Лютневої революції 1917 року і розпаду російської армії Юнаків підтримав український національний рух і в грудні 1917 року приєднався до військового управління Української Центральної Ради, очоливши відділ освіти.
У серпні 1919 року він був призначений начальником Генерального штабу об’єднаних військ УНР та Західноукраїнської Народної Республіки (УГА) під час спільної операції з визволення Правобережної України й Києва від більшовицьких військ. Успішні наступальні дії українських сил у цей період значною мірою були пов’язані з військовим плануванням Юнаківа.
Військова та політична діяльність
У подальші роки Юнаків займав ряд високих посад у військовому керівництві УНР. Він короткий час виконував обов’язки військового міністра УНР, був головою Вищої військової ради та радником української дипломатичної місії у Варшаві, де брав участь у перемовинах і підготовці військово-політичних угод, таких як Варшавський договір 1920 року між УНР і Польщею.
Юнаків також очолював Українське військово-історичне товариство і був членом редакційного колективу журналу «За державність», у якому публікував свої праці.
Наукова діяльність
Крім воєнної служби, Юнаків був знаний як військовий історик і педагог. Його наукові праці (зокрема двотомна «Північна війна» та дослідження бойових дій на Лівому березі Дніпра у 1708–1709 рр.) суттєво вплинули на розвиток української військової історіографії.
Смерть і вшанування пам’яті
Після поразки визвольних змагань Юнаків емігрував до Польщі, де продовжував працювати у військово-історичних колах і громадських організаціях. Він помер 1 серпня 1931 року в місті Тарнів. Похорон за участю представників української еміграції та польської влади відбувся з військовими почестями. Після Другої світової війни могилу відреставровано місцевою українською діаспорою.
Значення
Микола Юнаків вважається одним із ключових військових організаторів Армії УНР, талановитим штабним офіцером і військовим педагогом. Його діяльність у період Української революції сприяла формуванню структур національного війська, впровадженню професійної підготовки офіцерів і плануванню операцій, що мали стратегічне значення для УНР.
Микола Юнаків — український генерал-полковник та військовий діяч, який обіймав посаду начальника Генерального штабу Армії УНР під час визвольних змагань 1917–1921 рр., а також був військовим міністром, воєнним істориком і педагогом. Його внесок у розвиток українського війська та військової науки є важливою частиною історії Української Народної Республіки.