Ilyushin Il‑102 — радянський експериментальний реактивний штурмовий/тактичний ударний літак (ground‑attack aircraft), створений ОКБ ім. Сергія Ільюшина у 1980–1980‑х роках. Проєкт був спрямований на створення важкого броньованого ударного літака для підтримки військ (САУ/шифр: OES‑1), але не був прийнятий на озброєння — головним конкурентом, що виграв конкуренцію, став Су‑25.
Історія проєкту
У 1967 році Радянські Повітряні Сили оголосили вимоги на новий реактивний броньований штурмовик для підтримки наземних військ. В ОКБ Ільюшина первісно розробляли варіант глибокої модернізації штурмовика Іл‑40 під позначенням Іл‑42, який відрізнявся від конкурента (Su‑25) двомісною компонуванням з віддалено керованою задньою туреллю. Незважаючи на відмову військових, конструктори продовжили роботу і проєкт отримав позначення Іл‑102.
Перший прототип здійснив перший політ 25 вересня 1982 року. Друга машина була побудована для статичних випробувань. Прототип виконав близько 250 льотних випробувань до 1984 року, коли програма була зупинена через закінчення ресурсу двигунів і відсутність замовлення.
У 1992 році Іл‑102 було представлено на авіасалоні Mosaeroshow у Жуковському як потенційний експортний штурмовик, але жодних контрактів отримано не було. Пізніше літак передали до Інституту льотних досліджень імені Громова, де він виставлений як експонат.
Конструкція та особливості
Аеродинамічна схема
Il‑102 — двомоторний низькоплан з помірно стріловидними крилами і броньованим фюзеляжем. Конструкція передбачала:
- Два турбореактивні двигуни Klimov RD‑33I (модифіковані без форсажу версії RD‑33, що ставилися на МіГ‑29).
- Два члени екіпажу: пілот і стрілець‑оператор.
- Бронювання кабін екіпажу, паливних баків і життєво важливих вузлів для захисту від вогню із землі.
Однією з найхарактерніших рис Il‑102 була віддалено керована задня турель з гарматою, що було практично унікальним для літака свого часу (фактор, який нагадує концепцію легендарних Іл‑2 та Іл‑10 з Другої світової війни).
Озброєння та бойове навантаження
Il‑102 був оснащений як внутрішніми, так і зовнішніми засобами ураження:
Гармати
- 1 × 30 мм автоматична гармата 9A‑4071K під фюзеляжем (≈500 набоїв) — основне штурмове озброєння.
- 2 × 23 мм GSh‑2‑23 у задній турелі — для захисту від атак з тилу.
Бойове навантаження
- До ≈7200 кг боєприпасів на 16 вузлах підвіски.
- Комбінація авіабомб (вільнопадаючі і кориговані), ракети “повітря‑поверхня” і “повітря‑повітря”, нестикові реактивні снаряди (НАР) та гарматні контейнери.
Льотні характеристики
| Показник | Значення |
|---|---|
| Екіпаж | 2 особи (пілот, стрілець‑оператор) |
| Довжина | ~17,75 м |
| Розмах крила | ~16,9 м |
| Висота | ≈5,08 м |
| Площа крила | ≈63,5 м² |
| Максимальна злітна вага | ≈22 000 кг |
| Максимальна швидкість | ~950 км/год (≈590 миль/год) |
| Практична стеля | ~10 000 м |
| Дальність польоту | ~1000 км |
| Дальність перегоночна | до ~3000 км |
Переваги та обмеження проєкту
Переваги:
- Висока маневреність і швидкість для літака штурмового класу.
- Потужне озброєння і велике бойове навантаження в поєднанні з бронюванням.
- Наявність віддалено керованої тильної турелі — нестандартне рішення для реактивних ударних літаків.
Обмеження:
- Програма не отримала підтримки з боку ВПС СРСР, оскільки Su‑25 краще відповідав тактичним вимогам і був дешевшим у виробництві.
- Серійне виробництво не розпочиналося — побудовано лише 2 машини (одна льотна, одна для статичних випробувань).
Місце у авіаційній історії
Ilyushin Il‑102 — один із останніх броньованих реактивних штурмовиків, які розроблялися за концепцією повітряної підтримки наземних військ у СРСР наприкінці Холодної війни. Його конструкція поєднувала традиції легендарних штурмовиків (Іл‑2/Іл‑10) з реактивними технологіями, але не отримала масового застосування через зміну доктрин і перевагу іншої моделі.