A-90 «Орльонок» (рос. «Орлёнок», «Орля») — радянський військово-транспортний екраноплан (апарат на динамічній повітряній подушці, що використовує екранний ефект), створений у Центральному конструкторському бюро суден на підводних крилах під керівництвом Ростислава Алексєєва. Він став єдиним радянським екранопланом, який був прийнятий на озброєння та експлуатувався у складі Військово-морського флоту СРСР серійно. Його головним призначенням було швидкісне транспортування морського десанту, бойової техніки та вантажів на великі відстані над поверхнею моря із високою швидкістю та низькою помітністю для радарів.
Передумови створення
У 1960-х роках радянське військове керівництво активно шукало нові засоби доставки десантних сил. Звичайні десантні кораблі були повільними, а транспортна авіація потребувала добре підготовлених аеродромів і була вразливою для систем протиповітряної оборони. Перспективним рішенням вважалися екраноплани — літальні апарати, які летять на висоті кількох метрів над поверхнею води, використовуючи аеродинамічний екранний ефект.
Головним розробником став Центральний конструкторський бюро суден на підводних крилах у Горькому (нині Нижній Новгород), яке очолював видатний радянський інженер Ростислав Євгенович Алексєєв. До цього бюро вже створило експериментальні екраноплани СМ-1, СМ-2, СМ-5, СМ-6 та гігантський КМ («Каспійський монстр»), що дозволило накопичити значний досвід.
Розроблення
Проєкт середнього транспортного екраноплана отримав заводське позначення «Об’єкт 904». Основним завданням стало створення машини, здатної швидко доставляти морський десант безпосередньо на необладнане узбережжя.
Перший льотний зразок здійснив випробувальний політ восени 1972 року на Волзі. Згодом апарат розібрали та перевезли до Каспійського моря, де проводилися основні випробування в умовах максимальної секретності.
У 1975 році перший дослідний екземпляр зазнав аварії через руйнування конструкції корпусу, викликане недоліками використаного алюмінієвого сплаву. Після цього конструкцію суттєво переробили, використавши інший матеріал, який значно підвищив міцність корпусу. Аварія не призвела до закриття програми, і випробування були продовжені.
Конструкція
A-90 являв собою високоплан із Т-подібним хвостовим оперенням, великим човноподібним фюзеляжем і прямим крилом малого видовження. Така схема забезпечувала стабільний політ у зоні екранного ефекту.
Особливістю конструкції була амфібійність. Екраноплан міг пересуватися по воді, виходити на берег за допомогою колісного шасі та виконувати зліт із суші або бетонних смуг.
Передня частина фюзеляжу відкривалася вбік разом із кабіною екіпажу, утворюючи великий отвір для швидкого завантаження або висадки техніки й особового складу.
Корпус виготовлявся з алюмінієво-магнієвих сплавів із широким використанням антикорозійних матеріалів, що було необхідно для тривалої експлуатації в морській воді.
Силова установка
Екраноплан мав три двигуни різного призначення.
Основним маршовим двигуном був турбогвинтовий Кузнецов НК-12МК потужністю приблизно 15 000 к. с. Він встановлювався у верхній частині кіля та приводив у рух великий восьмилопатевий гвинт.
Для зльоту використовувалися два турбореактивні двигуни Кузнецов НК-8-4К, розташовані у носовій частині фюзеляжу. Їхні сопла могли спрямовувати потік повітря під крило, значно збільшуючи підйомну силу під час розбігу. Після виходу на крейсерський режим реактивні двигуни зазвичай вимикалися, а політ підтримувався лише турбогвинтовим двигуном, що забезпечувало економію пального.
Принцип польоту
Під час польоту A-90 використовував екранний ефект — збільшення підйомної сили крила на дуже малій висоті над поверхнею. Зазвичай екраноплан летів на висоті від 2 до 10 метрів над водою зі швидкістю близько 350–400 км/год.
Радянська класифікація відносила «Орльонок» до екранопланів класу B. Це означало, що він міг не лише використовувати екранний ефект, а й короткочасно підніматися на висоту до приблизно 3000 метрів для обходу перешкод або виконання спеціальних маневрів.
Десантні можливості
Основною місією A-90 була доставка морського десанту.
Екраноплан міг перевозити:
- до 200 озброєних морських піхотинців;
- або приблизно 28 тонн вантажу;
- або один бронетранспортер БТР чи іншу броньовану машину відповідної маси;
- або різноманітну автомобільну техніку й артилерійські системи.
Після посадки носова частина відкривалася, і техніка могла самостійно залишати вантажний відсік без використання зовнішніх механізмів. Це забезпечувало дуже швидке висадження десанту.
Озброєння
На відміну від ударного екраноплана «Лунь», A-90 не призначався для нанесення ракетних ударів.
Його власне озброєння обмежувалося оборонною баштовою установкою з двома великокаліберними кулеметами НСВТ калібру 12,7 мм, розташованою у верхній частині фюзеляжу. Основним засобом захисту вважалися висока швидкість, мала висота польоту та несподіваність застосування.
Льотно-технічні характеристики
Основні характеристики A-90:
- екіпаж — 6–9 осіб;
- довжина — 58,1 м;
- розмах крила — 31,5 м;
- висота — 16,3 м;
- площа крила — близько 304 м²;
- порожня маса — приблизно 70 т;
- максимальна злітна маса — 125–140 т;
- корисне навантаження — до 28 т;
- максимальна швидкість — близько 400 км/год;
- крейсерська швидкість — 350–370 км/год;
- дальність польоту — приблизно 1500 км;
- робоча висота польоту над водою — 2–10 м;
- максимальна висота польоту — до 3000 м;
- допустима висота хвилювання моря під час експлуатації — близько 1,5–2 м.
Побудовані екземпляри
Загалом було побудовано чотири або п’ять корпусів залежно від методики підрахунку. Один використовувався лише для статичних випробувань, один був дослідним, який зазнав аварії та був відновлений, а три серійні машини були передані Військово-морському флоту СРСР.
Серійні екземпляри отримали позначення С-21, С-25 і С-26 та використовувалися у складі окремої авіаційної частини на Каспійському морі.
Експлуатація
Офіційно A-90 був прийнятий на озброєння у 1979 році. Машини експлуатувалися на Каспійському морі, де відпрацьовували швидкісне транспортування десантних підрозділів.
Плани радянського військового керівництва передбачали будівництво кількох десятків, а на ранньому етапі навіть понад ста екранопланів цього типу. Проте після смерті міністра оборони Дмитра Устинова у 1984 році фінансування програми різко скоротилося. Економічна криза кінця існування СРСР остаточно поставила хрест на серійному виробництві.
Останній політ A-90 відбувся у 1993 році, після чого всі машини були списані.
Переваги
До головних переваг A-90 належали дуже висока швидкість у порівнянні з десантними кораблями, значна вантажопідйомність, мала висота польоту, що ускладнювала його виявлення радарами, можливість обходити мінні поля, відсутність потреби у злітно-посадкових смугах, а також здатність висаджувати десант безпосередньо на необладнане узбережжя.
Недоліки
Екраноплан мав і суттєві обмеження. Він був сильно залежний від погодних умов та висоти хвиль, потребував складного технічного обслуговування, мав обмежену маневреність у порівнянні з літаками та вимагав висококваліфікованого екіпажу. Крім того, експлуатація таких машин виявилася дорогою, а їхня бойова ефективність залишалася предметом дискусій.
Подальша доля
Після розпаду СРСР програма радянських військових екранопланів була практично припинена. Один із найкраще збережених A-90 (С-26) нині експонується в Музеї Військово-морського флоту в Москві. Інші екземпляри були утилізовані або втрачено. Досвід, отриманий під час створення «Орльонка», вплинув на подальші дослідження екранопланів як у Росії, так і в інших країнах, хоча жодна держава не розгорнула їх широкомасштабне серійне виробництво.