Су‑27 — важкий багатоцільовий винищувач радянської розробки, створений бюро «Сухий» для домінування у повітрі, особливо в протистоянні сучасним західним машинам, таким як McDonnell Douglas F‑15 Eagle. Прототипний варіант цього винищувача мав заводське позначення Т‑10 і став основою для подальшого розвитку серійних Су‑27.
Історія створення
Програма створення Су‑27 розпочалася в кінці 1960‑х ‒ на початку 1970‑х років у рамках радянської програми PFI (Perspektivnyi Frontovoi Istrebitel — перспективний фронтовий винищувач) для створення важкого високопродуктивного винищувача з великою дальністю польоту й високою маневреністю. Вибір конструкції базувався на потребі випередити за характеристиками потенційного супротивника, зокрема американський F‑15.
Перші проєктні роботи за заводською назвою Т‑10 були завершені на початку 1970‑х, а будівництво перших льотних прототипів почалося навесні 1977 року. Перший політ прототипу Т‑10‑1 відбувся 20 травня 1977 року на заводському аеродромі під керуванням випробувального пілота; цей самий літак пізніше отримав позначення Flanker‑A.
Прототипи T‑10 і розвиток конструкції
Перші льотні прототипи Су‑27 мали кілька відмінностей у порівнянні з майбутньою серійною машиною: ранні Т‑10‑1 й Т‑10‑2 оснащувалися турбореактивними двигунами Lyulka AL‑21F й мали огивальні крила із закругленими кінцями, що виявилося недостатньо ефективним і спричинило нестабільну поведінку під час польоту. Тестові польоти показали, що аеродинамічні характеристики потребують серйозної модернізації.
Другий льотний зразок, Т‑10‑2, зазнав катастрофи 7 липня 1978 року через перевищення граничного навантаження та непередбачене поводження при тязі штурвала назад; пілот загинув. Цей інцидент став приводом для подальшого переосмислення конструкції.
Після серії випробувань конструкція зазнала значних змін, і до початку 1980‑х років на її основі була створена покращена версія T‑10S (T‑10‑7 і T‑10‑12), яка мала більш оптимізовану аеродинаміку, двигуни AL‑31F і нову авіоніку; ці зразки стали прямими предтечами серійного Су‑27.
Опис конструкції прототипу
Прототипи Т‑10 були двомоторними надзвуковими винищувачами зі стрілоподібним крилом і потужною планерною конструкцією, яка забезпечувала велику паливну ємність і високу дальність польоту. Подібність базової аеродинамічної форми до моделей F‑15 не була випадковою: це результат вимог до продуктивності.
Екіпаж складався з одного пілота; приладами й авіонікою керувалися для оптимального виявлення та супроводу повітряних цілей. Передбачалося, що серійні варіанти оснащуватимуться сучасними радянськими РЛС, системами управління озброєнням і озброєнням «повітря‑повітря».
Тести й перехід до серійного Су‑27
Випробування прототипів тривали протягом кількох років: лише до початку 1980‑х років були завершені роботи з новою конфігурацією T‑10S, яка успішно пройшла льотні випробування. Серійне виробництво розпочалося у 1982 році на КнААПО (Комсомольськ‑на‑Амурі), а офіційне прийняття на озброєння радянських ВПС відбулося у 1985 році.
Тим часом кілька ранніх Т‑10 прототипів було передано до музеїв або збережено для історичного зберігання як експонати розвитку радянської авіації.
Значення прототипу T‑10
Прототипи серії Т‑10 відіграли ключову роль у становленні одного з найуспішніших винищувачів пізнього XX сторіччя. Саме на їх основі була створена серійна платформа Су‑27 Flanker, яка стала основою для широкої родини літаків (у тому числі Су‑30, Су‑33, Су‑35 і інших) і широко експортувалася у багато країн світу після розпаду СРСР.
Коротка технічна характеристика прототипу (орієнтовно)
- Позначення: T‑10 (пізніше варіації T‑10‑1, T‑10‑2, T‑10S)
- Тип: важкий винищувач четвертого покоління (дослідний/прототип)
- Екіпаж: 1 пілот
- Первинні двигуни: Lyulka AL‑21F у ранніх прототипах, пізніше — AL‑31F
- Перший політ: 20 травня 1977 року (T‑10‑1)