Місто цього ранку пахло дощем, який ще не наважився впасти, і тротуари блищали від таємничої роси, що з’являється лише тоді, коли світ прокидається зі снів, які він ніколи не пам’ятає. Кішка, яку називали просто Сіра, йшла по вулицях так, ніби кожен камінь знав її ім’я, а кожна тінь мала її таємницю. Її лапи майже не торкалися землі, і було відчуття, що вона рухається водночас у сьогоденні й у минулому, де місто було ще дерев’яним і пахло хлібом, спеченим у печах, які давно забули своє призначення.
InterNetri
Країна+