Львів 1940 рік

1940 рік у Львові став одним із найскладніших періодів в історії міста XX століття. Це був час утвердження радянського тоталітарного режиму після приєднання Західної України до СРСР у 1939 році, масштабної перебудови політичного, економічного та суспільного життя, ліквідації попередніх державних інституцій і початку системних репресій проти значної частини населення.

За короткий період Львів із багатонаціонального міста Другої Речі Посполитої перетворювався на радянський адміністративний центр — столицю новоствореної Львівської області УРСР. У 1940 році в місті вже діяла повністю сформована система радянської влади, працювали органи НКВС, відбувалися арешти, конфіскації майна, націоналізація підприємств, зміни в освіті та культурі. Водночас Львів залишався містом із сильними українськими, польськими, єврейськими та іншими культурними традиціями, які радянська влада намагалася перебудувати відповідно до власної ідеології.

1940 рік став перехідним етапом між двома трагедіями: радянською окупацією 1939–1941 років і німецькою окупацією, яка розпочалася після нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 року.

Історичний контекст: Львів напередодні радянської окупації

До вересня 1939 року Львів був одним із найбільших міст Другої Речі Посполитої та адміністративним центром Львівського воєводства.

Місто мало складну багатонаціональну структуру населення.

У Львові проживали:

поляки;
українці;
євреї;
вірмени;
німці;
представники інших громад.

За переписами міжвоєнного періоду поляки становили найбільшу міську групу, українці були значною частиною населення, а єврейська громада була однією з найбільших у Центрально-Східній Європі.

Львів був важливим центром:

освіти;
науки;
торгівлі;
промисловості;
політичного життя;
українського національного руху.

У місті діяли:

Львівський університет;
культурні товариства;
українські кооперативи;
польські громадські організації;
єврейські релігійні та культурні установи.

Однак міжвоєнний період також характеризувався гострими польсько-українськими суперечностями, політичною боротьбою та напруженням між різними національними групами.

Початок Другої світової війни та зміна влади

Напад Німеччини на Польщу

1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну.

Львів опинився в зоні бойових дій.

Через стратегічне значення міста за нього точилася боротьба між польськими військами та німецькими частинами.

Вступ Червоної армії

17 вересня 1939 року СРСР розпочав військовий наступ на східні території Польщі відповідно до таємних домовленостей із нацистською Німеччиною, відомих як пакт Молотова — Ріббентропа.

Радянські війська швидко просувалися територією Західної України.

Львів був оточений радянськими військами.

22 вересня 1939 року польське командування передало місто Червоній армії.

Ця подія стала початком радянської окупації Львова.

Встановлення радянської влади

Після вступу Червоної армії почалося швидке формування радянських органів управління.

Було ліквідовано:

польську адміністрацію;
органи місцевого самоврядування;
політичні партії;
незалежні громадські організації.

Натомість створювалися радянські структури:

обласні та міські ради;
партійні органи ВКП(б);
органи державної безпеки;
радянська міліція.

Львів став адміністративним центром новоствореної Львівської області Української РСР.

Радянізація Львова

Політична перебудова

Головною метою радянської влади було швидке включення Львова до політичної системи СРСР.

Це передбачало:

ліквідацію політичного плюралізму;
встановлення контролю Комуністичної партії;
створення радянської адміністрації;
ідеологічну перебудову суспільства.

Усі важливі рішення ухвалювалися партійними органами.

Місцеві мешканці фактично втратили можливість самостійного політичного представництва.

«Народні збори» Західної України

У жовтні 1939 року радянська влада організувала вибори до так званих Народних зборів Західної України.

Формально вони мали представляти волю населення.

Однак вибори проходили під повним контролем радянської адміністрації.

У результаті Народні збори проголосували:

за встановлення радянської влади;
за входження Західної України до складу УРСР;
за націоналізацію великих підприємств;
за конфіскацію земель великих власників.

У листопаді 1939 року ці рішення були затверджені Верховними Радами СРСР та УРСР.

Львів як радянський обласний центр у 1940 році

До 1940 року нова система управління вже повністю функціонувала.

Місто стало центром:

партійного керівництва;
радянської адміністрації;
силових структур;
пропагандистської роботи.

У Львові розташувалися:

обласний комітет КП(б)У;
органи НКВС;
радянські установи;
військові структури.

Кадрова політика радянської влади

Однією з характерних рис радянського управління була заміна місцевих еліт.

До Львова прибували:

партійні працівники зі східних областей УРСР;
чиновники з інших регіонів СРСР;
співробітники НКВС;
військовослужбовці.

Водночас частина місцевих спеціалістів залишалася працювати, якщо вони погоджувалися співпрацювати з новою владою.

Особливо ретельно перевірялися:

колишні польські чиновники;
військові;
політичні діячі;
представники інтелігенції;
священники;
активісти українських організацій.

Ліквідація попередніх організацій

Радянська влада протягом 1939–1940 років ліквідувала більшість незалежних структур.

Припинили діяльність:

політичні партії;
культурні товариства;
кооперативи;
молодіжні організації;
незалежна преса.

Особливого удару зазнали українські організації, які діяли в міжвоєнний період.

Було заборонено або поставлено під контроль:

українські культурні товариства;
освітні об’єднання;
національні організації.

Зміна символічного простору міста

Радянська влада активно змінювала міський простір.

Було:

перейменовано вулиці;
встановлено радянську символіку;
знято польські державні знаки;
ліквідовано пам’ятники та символи попередньої влади.

У міському середовищі з’явилися:

портрети радянських керівників;
червоні прапори;
пропагандистські плакати;
гасла про «визволення» та «соціалістичне будівництво».

Ставлення населення до нової влади

Реакція мешканців Львова була неоднозначною.

Частина українського населення спочатку сприймала прихід радянської влади як можливість:

об’єднання українських земель;
розвитку української мови;
усунення польської дискримінації.

Однак уже протягом перших місяців багато людей зіткнулися з:

репресіями;
обмеженнями свобод;
націоналізацією майна;
арештами;
втручанням держави у приватне життя.

Це швидко змінило ставлення значної частини населення до радянського режиму.

Формування радянського репресивного апарату у Львові

Після встановлення радянської влади у Львові одним із головних інструментів контролю над суспільством стали органи державної безпеки — Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС).

НКВС поєднував функції:

політичної поліції;
слідчого органу;
організатора депортацій;
контролю за тюрмами;
боротьби з «антирадянською діяльністю».

У 1940 році структура НКВС у Львові вже діяла повною мірою. Її завданням було не лише переслідування реальних противників радянської влади, а й попередження будь-яких форм незалежної політичної чи громадської активності.

Основною метою радянських силових органів було знищення потенційних осередків опору та підпорядкування населення новій державній системі.

Органи НКВС у Львові

У місті діяли:

обласне управління НКВС;
міські відділи НКВС;
слідчі підрозділи;
оперативні групи;
тюремна адміністрація.

Співробітники НКВС займалися:

стеженням за населенням;
агентурною роботою;
допитами;
арештами;
конфіскацією документів;
боротьбою з підпіллям.

Особливо контролювалися:

колишні польські державні службовці;
українські політичні діячі;
члени націоналістичних організацій;
священнослужителі;
інтелігенція;
студенти;
військові.

Тюрми Львова

Одним із головних символів радянських репресій у Львові стала система міських тюрем.

Найвідомішими були:

тюрма на вулиці Лонцького;
тюрма «Бригідки»;
інші місця утримання під вартою.

У цих установах перебували люди, яких радянська влада вважала небезпечними для режиму.

Серед ув’язнених були:

члени політичних організацій;
представники інтелігенції;
студенти;
священники;
колишні військовослужбовці;
службовці польської адміністрації.

Арешти українського населення

Особливу увагу НКВС приділяв українському національному руху.

Передусім переслідувалися:

члени Організації українських націоналістів (ОУН);
прихильники незалежності України;
діячі довоєнних українських організацій.

Радянська влада розглядала український визвольний рух як одну з головних загроз.

Арешти часто проводилися:

вночі;
без попередження;
на підставі агентурних повідомлень;
за підозрою у «контрреволюційній діяльності».

Переслідування польської громади

Польське населення Львова також стало однією з головних цілей радянських репресій.

Причинами переслідувань були:

належність до колишньої державної системи Польщі;
військова служба;
участь у політичному житті;
соціальне походження.

Під удар потрапили:

офіцери польської армії;
чиновники;
судді;
поліцейські;
викладачі;
громадські діячі.

Багато представників польської еліти були заарештовані або депортовані.

Репресії проти інтелігенції

Радянська влада особливо остерігалася незалежної інтелігенції.

У Львові були переслідувані:

професори університету;
письменники;
журналісти;
науковці;
діячі культури.

Причина полягала в тому, що інтелігенція мала значний вплив на суспільство і могла зберігати незалежні погляди.

Частину діячів:

звільняли з роботи;
забороняли публікувати;
викликали на допити;
заарештовували.

Ліквідація українського політичного середовища

До радянської окупації Львів був одним із головних центрів українського політичного життя.

Тут діяли:

українські партії;
культурні товариства;
кооперативні організації;
молодіжні структури.

У 1940 році більшість цих організацій уже була знищена.

Найбільшим підпільним противником радянської влади залишалася ОУН.

Боротьба проти ОУН

Організація українських націоналістів після встановлення радянського контролю перейшла до підпільної діяльності.

НКВС проводив масштабні операції проти її членів.

Методи боротьби включали:

арешти;
вербування агентів;
обшуки;
вилучення літератури;
стеження;
провокації.

Радянські органи прагнули повністю ліквідувати організаційну мережу ОУН у Західній Україні.

Депортації населення

Одним із найважливіших елементів радянської політики стали примусові переселення.

У 1940 році тривали депортаційні кампанії, започатковані після приєднання Західної України.

Під виселення могли потрапити:

родини політичних діячів;
колишні державні службовці;
заможні селяни;
військові;
представники «неблагонадійних» соціальних груп.

Людей перевозили переважно до:

Сибіру;
Казахстану;
північних районів СРСР.

Умови транспортування та життя на місцях заслання були надзвичайно важкими.

Перша хвиля депортацій

Перші великі депортації відбулися вже у лютому 1940 року.

Виселялися переважно:

осадники — польські військові колоністи міжвоєнного періоду;
працівники польської адміністрації;
члени їхніх родин.

Метою було усунення соціальних груп, які радянська влада вважала пов’язаними з попереднім польським режимом.

Друга хвиля депортацій

У квітні 1940 року відбулася нова хвиля виселень.

Цього разу під удар потрапили:

родини заарештованих;
родичі політичних активістів;
представники інтелігенції;
інші категорії населення, визначені НКВС як небезпечні.

Життя депортованих часто залежало від важкої фізичної праці та суворих кліматичних умов.

Радянські поняття «ворогів народу»

Репресивна система використовувала широкий набір звинувачень.

Людей могли звинувачувати у:

шпигунстві;
контрреволюції;
антирадянській агітації;
націоналізмі;
саботажі;
зв’язках із закордонними організаціями.

Такі формулювання часто були нечіткими й дозволяли переслідувати широкий спектр людей.

Контроль за релігійним життям

Радянська влада проводила політику обмеження впливу церкви.

У Львові це особливо стосувалося:

Української греко-католицької церкви;
Римо-католицької церкви;
єврейських релігійних громад.

Держава:

контролювала діяльність духовенства;
обмежувала церковні організації;
вилучала майно;
поширювала атеїстичну пропаганду.

Водночас у 1940 році греко-католицька церква ще продовжувала існувати, хоча перебувала під постійним тиском.

Атмосфера страху в місті

Одним із головних результатів діяльності НКВС стало формування атмосфери недовіри та страху.

Люди боялися:

необережних висловлювань;
доносів;
втрати роботи;
арештів;
перевірок документів.

Особливо обережними були родини, які мали:

родичів за кордоном;
зв’язки з довоєнними організаціями;
польське чи українське політичне минуле.

Наслідки репресивної політики 1940 року

До кінця 1940 року радянська влада значною мірою зруйнувала довоєнну політичну та громадську структуру Львова.

Було:

ліквідовано незалежні організації;
заарештовано тисячі людей;
ослаблено національні рухи;
встановлено контроль над освітою, культурою та економікою.

Однак репресії не ліквідували прагнення частини населення до політичної незалежності. Навпаки, вони сприяли переходу багатьох противників радянської влади до підпілля.

Радянська економічна модель у Львові

Після встановлення радянської влади у Львові розпочалася докорінна перебудова економічної системи міста. Метою нового режиму було не збереження довоєнної міської економіки, а її повне включення до централізованої господарської системи СРСР.

У 1940 році економічне життя Львова визначали:

державна власність;
планова економіка;
централізоване управління;
ліквідація приватного підприємництва;
підпорядкування виробництва політичним цілям радянської держави.

До радянської окупації Львів був важливим торговельно-промисловим центром із розвиненим приватним сектором. У місті діяли численні:

майстерні;
крамниці;
приватні підприємства;
кооперативи;
банки;
торговельні компанії.

Усе це поступово було ліквідовано або поставлено під контроль держави.

Націоналізація промисловості

Ліквідація приватної власності

Одним із перших кроків радянської влади стала націоналізація великих підприємств.

Під контроль держави перейшли:

фабрики;
заводи;
промислові майстерні;
транспортні підприємства;
великі склади.

Колишні власники втрачали:

підприємства;
майно;
джерела доходу;
вплив у суспільстві.

Радянська влада пояснювала ці заходи необхідністю «передачі засобів виробництва народу», однак фактично це означало встановлення повного державного контролю над економікою.

Перебудова промисловості

Промисловість Львова почали орієнтувати на потреби радянської економіки.

Змінювалися:

система управління;
виробничі плани;
структура підприємств;
трудові відносини.

Підприємства отримували державні завдання, які визначали:

обсяги виробництва;
види продукції;
постачання сировини;
розподіл готових товарів.

Керівників підприємств призначала держава.

Зміни у торгівлі

Ліквідація приватної торгівлі

До війни Львів мав розвинену мережу приватної торгівлі.

У місті працювали:

магазини;
ресторани;
ремісничі лавки;
приватні торговці.

Після радянської окупації ця система почала швидко зникати.

Приватні торговельні заклади:

закривалися;
переходили у державну власність;
обкладалися великими податками;
втрачали право самостійної діяльності.

На їхньому місці створювалася система державної торгівлі.

Кооперативи

Особливого удару зазнала кооперація.

У міжвоєнний період українські кооперативи відігравали важливу роль у:

економічному житті;
підтримці селянства;
розвитку української громади.

Радянська влада ліквідувала незалежний характер кооперативного руху.

Їх перетворили на структури, підпорядковані державному управлінню.

Фінансова система

Ліквідація приватних банків

Радянська влада реорганізувала банківську систему.

Приватні банки були ліквідовані.

Фінансові операції перейшли під контроль державних установ.

Це означало:

припинення незалежного кредитування;
контроль держави над заощадженнями;
централізацію фінансових ресурсів.

Введення радянської валюти

У Західній Україні поступово вводилася радянська грошова система.

Польський злотий замінювався радянським карбованцем.

Перехід супроводжувався економічними труднощами:

зміною цін;
нестачею товарів;
невизначеністю для населення.

Зміни у трудовому житті

Нові правила праці

Радянська система змінювала не лише власність, а й саму організацію праці.

На підприємствах запроваджувалися:

державні норми виробітку;
контроль робочого часу;
партійний нагляд;
соціалістичні змагання.

Працівники мали виконувати виробничі плани, визначені державою.

Кадрові зміни

На керівні посади часто призначали людей, які прибули зі східних районів УРСР або інших частин СРСР.

Причинами були:

недовіра до місцевих спеціалістів;
бажання контролювати адміністрацію;
політика радянізації.

Водночас частина місцевих інженерів, техніків і робітників продовжувала працювати.

Соціальна політика

Радянське розуміння соціальної рівності

Нова влада проголошувала ліквідацію «експлуатації людини людиною».

Для цього проводилися:

конфіскації великих маєтків;
перерозподіл власності;
обмеження заможних верств;
створення державної системи соціального забезпечення.

Однак ці заходи супроводжувалися політичним контролем і репресіями.

Ставлення до колишніх заможних верств

Підозріло ставилися до:

підприємців;
великих торговців;
власників нерухомості;
чиновників довоєнної Польщі.

Їх могли позбавляти майна або відносити до категорії «соціально небезпечних елементів».

Житлова політика

Перерозподіл житла

Одним із напрямів радянської політики став контроль над житловим фондом.

Держава отримала право:

конфісковувати окремі приміщення;
переселяти людей;
розподіляти квартири.

Колишні власники великих квартир могли втратити частину житлової площі через так зване «ущільнення».

Заселення нових адміністративних працівників

Частину житла передавали:

партійним працівникам;
військовим;
чиновникам;
співробітникам силових структур.

Це змінювало соціальний склад міста.

Транспорт та міська інфраструктура

Радянська влада взяла під контроль:

залізницю;
міський транспорт;
комунальні служби.

Особливе значення мав залізничний вузол Львова, який був важливим із військово-стратегічної точки зору.

Змінювалася організація роботи:

вводилося централізоване управління;
змінювалися правила експлуатації;
посилювався контроль.

Промислові підприємства Львова

Серед важливих галузей міської економіки залишалися:

машинобудування;
харчова промисловість;
легка промисловість;
поліграфія;
ремонтні підприємства.

Радянська влада прагнула збільшити виробництво, однак перехідний період супроводжувався:

нестачею матеріалів;
зміною керівництва;
адміністративними труднощами.

Повсякденне життя мешканців

Зміни у міському побуті

Для багатьох львів’ян 1940 рік став періодом різких змін у щоденному житті.

Люди зіткнулися з:

новими правилами поведінки;
змінами на роботі;
державним контролем;
дефіцитом деяких товарів;
політичною невизначеністю.

Черги та дефіцит

Перебудова економіки призвела до проблем із постачанням.

У магазинах виникали труднощі з придбанням:

одягу;
взуття;
побутових товарів;
деяких продуктів.

Порушення старих торговельних зв’язків погіршувало ситуацію.

Нова радянська символіка

Повсякденний простір Львова швидко змінювався.

На вулицях з’являлися:

радянські прапори;
портрети керівників СРСР;
політичні плакати;
пропагандистські написи.

Місто мало демонструвати приналежність до радянської системи.

Зміни у соціальній структурі міста

Радянська політика поступово змінювала склад львівського суспільства.

Зменшувався вплив:

старої польської адміністративної еліти;
приватних підприємців;
незалежної інтелігенції.

Зростала роль:

партійних службовців;
державних працівників;
військових;
представників радянських органів.

Оцінка економічних змін 1940 року

Економічна перебудова Львова мала подвійний характер.

З одного боку, радянська влада:

розширила державне управління;
інтегрувала місто в економіку СРСР;
створила нову адміністративну систему.

З іншого боку:

було знищено приватну ініціативу;
ліквідовано традиційні економічні структури;
багато людей втратили майно;
економіка стала залежною від централізованих рішень.

Для значної частини мешканців ці зміни означали не модернізацію, а втрату звичного способу життя.

Радянська культурна політика у Львові

Після встановлення радянської влади Львів став об’єктом масштабної культурної перебудови. Радянський режим розглядав культуру не лише як сферу освіти чи мистецтва, а передусім як інструмент формування нового світогляду.

Основними завданнями культурної політики були:

поширення комуністичної ідеології;
інтеграція міста в радянський культурний простір;
ліквідація незалежних культурних структур;
контроль над освітою, наукою та мистецтвом.

У 1940 році цей процес уже був добре помітним у всіх сферах міського життя.

Перебудова системи освіти

Ліквідація довоєнної освітньої моделі

До 1939 року Львів мав одну з найрозвиненіших освітніх систем у Центрально-Східній Європі.

У місті діяли:

Львівський університет;
середні школи;
гімназії;
професійні училища;
приватні освітні заклади;
українські та польські освітні товариства.

Після приходу радянської влади ця система була перебудована відповідно до радянських стандартів.

Було ліквідовано:

приватні школи;
незалежні освітні організації;
частину довоєнних навчальних програм.

Натомість вводилася радянська система освіти.

Львівський університет

Перетворення університету

Одним із головних об’єктів радянізації став Львівський університет.

У довоєнний період він був польськомовним навчальним закладом із багатою традицією.

Після 1939 року університет було реорганізовано за радянською моделлю.

Відбулися зміни:

зміна структури факультетів;
оновлення навчальних програм;
запровадження марксистсько-ленінської ідеології;
кадрові перестановки.

Університет отримав нову назву — Львівський державний університет імені Яна Казимира був перетворений на радянський заклад вищої освіти.

Кадрові зміни в університеті

Частина професорів довоєнного періоду втратила посади.

Причинами могли бути:

політична неблагонадійність;
соціальне походження;
зв’язки з польськими державними структурами;
відмова прийняти радянські вимоги.

На їхнє місце приходили нові викладачі, часто з інших радянських установ.

Наука під контролем держави

Радянська система вимагала, щоб наукова діяльність відповідала офіційній ідеології.

Під особливим контролем перебували:

історія;
суспільні науки;
філософія;
політологічні дисципліни.

Дослідження, які суперечили радянському трактуванню історії, обмежувалися або заборонялися.

Українська мова та культура

Мовна політика

Одним із важливих аспектів радянської політики було розширення використання української мови в офіційній сфері.

У міжвоєнний період українська мова у Львові мала обмежені можливості в державних установах Польщі.

Після 1939 року вона отримала ширше застосування:

у школах;
державних установах;
частині культурних закладів.

Однак це відбувалося в межах радянської ідеологічної системи.

Українська культура підтримувалася лише тоді, коли відповідала принципам радянської політики.

Ліквідація незалежних культурних товариств

До радянської окупації у Львові діяли численні культурні організації.

Серед них:

українські просвітницькі товариства;
польські культурні об’єднання;
наукові товариства;
молодіжні організації.

У 1940 році більшість незалежних структур була ліквідована.

Держава створювала власні організації:

підконтрольні профспілкові структури;
радянські культурні клуби;
державні творчі об’єднання.

Театри та мистецтво

Радянізація театрального життя

Львів мав давні театральні традиції.

До війни тут діяли:

польські театри;
українські театральні колективи;
приватні сцени.

Після 1939 року театри перейшли під державний контроль.

Репертуар мав відповідати:

радянській ідеології;
принципам соціалістичного реалізму;
політичним завданням влади.

Український театр

Українське театральне життя не було повністю знищене, однак зазнало суттєвого контролю.

Твори повинні були:

демонструвати радянські цінності;
підтримувати образ «визволення»;
уникати національно-політичних тем.

Преса та інформаційний контроль

Ліквідація незалежної преси

До 1939 року Львів був одним із найбільших центрів видавничої діяльності.

Тут виходили:

українські газети;
польські видання;
літературні журнали;
політична преса.

Після встановлення радянської влади незалежні видання були закриті.

Радянські газети

Натомість почали виходити видання, контрольовані державою.

Їхні завдання:

поширення офіційної політики;
пропаганда радянського способу життя;
критика «ворогів народу»;
формування позитивного образу СРСР.

Преса стала одним із головних інструментів ідеологічного впливу.

Бібліотеки та книгарні

Перевірка книжкових фондів

Радянська влада провела перегляд бібліотечних колекцій.

Із фондів вилучалися видання, які вважалися:

антирадянськими;
націоналістичними;
політично небезпечними.

Особливо перевірялися:

історична література;
політичні праці;
еміграційні видання.

Зміни у книговиданні

Видавнича справа перейшла під державний контроль.

Пріоритет отримали:

марксистська література;
радянські підручники;
політично схвалені художні твори.

Релігійне життя Львова

Українська греко-католицька церква

На початку радянської окупації УГКЦ залишалася однією з найвпливовіших українських інституцій.

Її очолював митрополит Андрей Шептицький, який мав великий авторитет серед українців.

Радянська влада ставилася до церкви з недовірою, оскільки вона:

мала незалежний суспільний вплив;
підтримувала українську культурну ідентичність;
не підпорядковувалася державній ідеології.

У 1940 році почався посилений контроль над церковним життям.

Римо-католицька церква

Польська католицька громада також зазнала тиску.

Держава:

контролювала діяльність духовенства;
обмежувала церковні організації;
вилучала частину майна.

Радянський атеїзм

Паралельно поширювалася антирелігійна пропаганда.

Влада пропагувала:

матеріалістичний світогляд;
критику релігії;
роль науки замість віри.

Зміни у міському культурному просторі

Нові свята

Радянська влада запроваджувала нову систему свят.

Популяризувалися:

річниці революції;
державні радянські свята;
пам’ятні дати партійного календаря.

Традиційні релігійні та національні свята поступово витіснялися з офіційного простору.

Пам’ятники та символи

З міського простору прибирали символи попередньої влади.

Змінювалися:

назви вулиць;
пам’ятники;
герби;
державні знаки.

Натомість з’являлася радянська символіка.

Становище різних національних громад

Українці

Українська мова та культура отримали більше офіційного використання, ніж за польської адміністрації, однак культурна діяльність була обмежена радянською цензурою.

Українські організації незалежного характеру були ліквідовані.

Поляки

Польська культурна присутність зазнала значного скорочення.

Було обмежено:

польську освіту;
громадські організації;
незалежну пресу.

Євреї

Єврейська громада Львова також зазнала радянізації.

Були ліквідовані:

незалежні політичні організації;
частина релігійних структур;
приватні підприємства.

Водночас єврейська культура продовжувала існувати в нових, контрольованих державою формах.

Загальна оцінка культурних змін 1940 року

Радянська культурна політика у Львові мала суперечливий характер.

Вона:

розширила використання української мови в офіційній сфері;
відкрила доступ до деяких соціальних можливостей;
інтегрувала місто в радянську освітню систему.

Але водночас:

ліквідувала незалежне культурне життя;
запровадила цензуру;
переслідувала частину інтелігенції;
підпорядкувала культуру політичній ідеології.

Для багатьох львів’ян 1940 рік став часом не лише культурних змін, а й втрати звичного багатонаціонального середовища, яке формувалося протягом століть.

Багатонаціональний Львів напередодні радянської окупації

До 1939 року Львів був одним із найважливіших багатонаціональних центрів Центрально-Східної Європи. Протягом століть у місті співіснували різні етнічні, мовні та релігійні спільноти.

Міське середовище формували:

українці;
поляки;
євреї;
вірмени;
німці;
чехи;
представники інших народів.

Кожна громада мала власні:

культурні традиції;
школи;
релігійні установи;
громадські організації;
пресу;
політичні структури.

Радянська окупація 1939 року докорінно змінила цю модель співіснування. У 1940 році процес перебудови суспільства вже був глибоко помітним.

Демографічна ситуація Львова у 1940 році

Після переходу міста під контроль СРСР демографічний склад Львова почав швидко змінюватися.

Причинами були:

арешти;
депортації;
втеча частини населення;
прибуття нових радянських службовців;
військова присутність;
адміністративне переселення.

Місто втрачало значну частину довоєнних соціальних еліт і набувало нових рис радянського адміністративного центру.

Українська громада Львова

Становище українців після 1939 року

Українське населення Львова спочатку неоднозначно сприйняло прихід радянської влади.

Частина українців очікувала:

об’єднання українських земель;
розвитку української мови;
розширення культурних можливостей;
припинення політики полонізації, яка існувала в окремих сферах Другої Речі Посполитої.

Однак дуже швидко стало зрозуміло, що радянська влада не передбачає незалежного українського розвитку.

Українські організації були ліквідовані, а політична діяльність поставлена під контроль держави.

Українська інтелігенція

Українська інтелігенція Львова зазнала значного тиску.

Під наглядом опинилися:

професори;
письменники;
журналісти;
діячі культури;
колишні члени українських організацій.

Особливо підозріло радянська влада ставилася до людей, пов’язаних із:

українським визвольним рухом;
довоєнними товариствами;
еміграційними структурами.

Українська молодь

Молодь стала важливим об’єктом радянської політики.

Влада прагнула:

залучити молодих людей до комсомолу;
сформувати радянську ідентичність;
замінити довоєнні цінності комуністичною ідеологією.

Водночас частина молоді переходила до підпільної діяльності.

Польська громада Львова

Значення польської спільноти

До 1939 року поляки становили одну з найбільших груп населення Львова.

Місто було важливим центром польського:

адміністративного життя;
освіти;
культури;
науки.

Після радянської окупації польська громада втратила значну частину свого суспільного впливу.

Переслідування польських еліт

Радянська влада розглядала частину польської інтелігенції як потенційно ворожу.

Під переслідування потрапили:

колишні чиновники;
військові;
поліцейські;
судді;
представники польських організацій.

Особливу увагу приділяли колишнім офіцерам польської армії.

Польська освіта і культура

Польська система освіти була перебудована.

Зміни включали:

введення радянських навчальних програм;
контроль над викладачами;
ідеологічну перебудову.

Незалежне польське культурне життя фактично припинило існування.

Єврейська громада Львова

Єврейська спільнота до війни

До Другої світової війни Львів був одним із найбільших центрів єврейського життя в Європі.

Єврейська громада мала:

синагоги;
школи;
культурні товариства;
політичні організації;
торговельні підприємства.

Євреї відігравали важливу роль у міській економіці та культурі.

Радянська політика щодо євреїв

Після 1939 року радянська влада ліквідувала незалежні єврейські організації.

Були обмежені:

сіоністські структури;
релігійні об’єднання;
приватний бізнес;
незалежна преса.

Єврейське населення, як і інші громади, включалося до радянської системи.

Зміни в економічному становищі

Оскільки значна частина євреїв Львова була пов’язана з торгівлею та ремеслами, націоналізація суттєво вплинула на їхнє життя.

Були ліквідовані:

приватні магазини;
майстерні;
підприємства.

Частина людей втратила джерела доходу.

Вірменська громада

Львівська вірменська громада мала багатовікову історію.

У місті існували:

вірменський собор;
культурні традиції;
історичні пам’ятки.

Після радянської окупації вірменське життя також було включене до загальної системи державного контролю.

Релігійні та культурні структури втрачали автономність.

Німецька громада

До війни у Львові існувала німецька меншина.

Після радянської окупації її становище змінилося через:

міжнародні домовленості між СРСР і Німеччиною;
переселенські процеси;
зміну політичної ситуації.

Частина німецького населення залишила місто.

Міграційні процеси

Прибуття нових мешканців

Разом із радянською адміністрацією до Львова прибували:

чиновники;
військові;
працівники силових структур;
спеціалісти з інших регіонів СРСР.

Це поступово змінювало соціальний і культурний склад міста.

Вибуття старих міських еліт

Одночасно Львів втрачав частину довоєнних мешканців через:

арешти;
депортації;
виїзд за кордон;
переміщення населення.

Особливо сильно це торкнулося:

польських чиновників;
військових;
підприємців;
політичних активістів.

Міжнаціональні відносини під радянською владою

Кінець довоєнної моделі співіснування

До 1939 року відносини між громадами Львова були складними, але існувала розвинена система національних інституцій.

Радянська влада не намагалася зберегти цю модель.

Натомість вона:

ліквідувала автономні організації;
підпорядкувала культуру державі;
замінила національну політику радянською ідеологією.

Формування радянської ідентичності

Мета влади полягала у створенні нового типу громадянина:

радянського за політичною ідентичністю;
лояльного до комуністичної системи;
позбавленого незалежних національних політичних організацій.

Національні відмінності офіційно визнавалися, але політична самостійність громад була неможливою.

Соціальні наслідки змін

До кінця 1940 року Львів уже значно відрізнявся від міста 1939 року.

Зміни торкнулися:

складу населення;
соціальної структури;
культурного життя;
економічних відносин.

Місто поступово втрачало риси довоєнного центральноєвропейського культурного центру і перетворювалося на радянський адміністративний центр.

Історичне значення демографічних змін 1940 року

Події 1940 року стали одним із ключових етапів трансформації Львова.

Саме в цей період почалися процеси, які після війни призвели до ще радикальніших змін:

майже повного зникнення польської міської більшості;
Голокосту єврейської громади під час німецької окупації;
остаточного включення міста до радянської України;
формування нового населення Львова після 1945 року.

Львів як стратегічний центр СРСР на західному кордоні

Після приєднання Західної України до СРСР Львів набув виняткового військово-стратегічного значення. Місто опинилося поблизу нового радянсько-німецького кордону, який після поділу Польщі проходив лише за кілька десятків кілометрів від Львова.

У 1940 році радянське керівництво розглядало Львів не лише як адміністративний центр, а й як важливий пункт оборони та контролю над західним напрямком.

Його значення визначали:

вигідне географічне розташування;
розвинена транспортна мережа;
залізничний вузол;
промисловий потенціал;
близькість до кордону з Німеччиною;
наявність військової інфраструктури.

Місто стало одним із ключових пунктів радянської військової присутності в Західній Україні.

Радянська військова присутність у Львові

Розміщення Червоної армії

Після вересня 1939 року у Львові та його околицях були розміщені частини Червоної армії.

Військові підрозділи займали:

колишні польські казарми;
адміністративні будівлі;
військові склади;
стратегічні об’єкти.

Присутність армії була постійним нагадуванням про новий політичний статус міста.

Військові зміни

Радянська армія проводила:

переобладнання військових об’єктів;
укріплення інфраструктури;
організацію складів;
підготовку командного складу.

Львів використовувався як база для забезпечення радянських військ у прикордонному регіоні.

Західний кордон СРСР

Новий кордон після 1939 року

У результаті радянсько-німецького поділу Польщі СРСР отримав території Західної України та Західної Білорусі.

Новий кордон проходив поблизу:

Львова;
Перемишля;
Бреста;
інших важливих міст.

Це створювало складну військово-політичну ситуацію.

СРСР одночасно:

готувався до можливого конфлікту;
підтримував офіційні дипломатичні відносини з Німеччиною;
проводив військове зміцнення нових територій.

Радянсько-німецькі відносини у 1940 році

Пакт Молотова — Ріббентропа

Політична ситуація 1940 року визначалася чинністю пакту про ненапад між СРСР і Німеччиною, укладеного 23 серпня 1939 року.

Унаслідок цього договору:

Східна Польща опинилася під контролем СРСР;
Західна Україна була включена до складу УРСР;
між двома державами встановився тимчасовий політичний компроміс.

Однак цей союз був нестабільним.

Обидві сторони готувалися до можливого майбутнього протистояння.

Львів у зоні напруження

Для мешканців Львова це означало життя в умовах постійної невизначеності.

Люди бачили:

пересування військ;
посилення контролю;
військову присутність;
обмеження інформації.

Чутки про можливу війну поступово поширювалися серед населення.

Діяльність НКВС напередодні війни

Посилення контролю

У 1940 році НКВС не лише проводив репресії, а й займався контррозвідувальною діяльністю.

Під контроль потрапляли:

прикордонні райони;
транспортні вузли;
промислові підприємства;
військові об’єкти.

Боротьба з «ворожою агентурою»

Радянські органи безпеки заявляли про боротьбу з:

польським підпіллям;
українськими націоналістичними організаціями;
німецькою розвідкою;
«антирадянськими елементами».

У багатьох випадках такі звинувачення використовувалися для виправдання репресій.

Українське підпілля та спротив

Діяльність ОУН

Після встановлення радянської влади ОУН перейшла до підпільної боротьби.

У Львові діяли нелегальні осередки організації.

Їхня діяльність включала:

поширення підпільної літератури;
підтримку зв’язків між активістами;
збір інформації;
підготовку кадрів.

Радянська влада розглядала ОУН як головного політичного противника.

Арешти підпільників

НКВС проводив операції проти українського підпілля.

Затриманих звинувачували у:

шпигунстві;
терористичній діяльності;
антирадянській агітації;
зв’язках із закордоном.

Частину активістів було засуджено до ув’язнення або заслання.

Польський рух опору

Формування польського підпілля

Після ліквідації польської державності почав формуватися польський рух опору.

Його учасниками ставали:

колишні військові;
державні службовці;
представники інтелігенції.

Радянські спецслужби активно боролися з польськими підпільними структурами.

Складність ситуації

Для багатьох поляків Львова радянська влада сприймалася як окупаційна сила.

Це сприяло виникненню підпільної активності.

Пропаганда та інформаційна політика

Образ «визволення»

Радянська пропаганда представляла події 1939 року як:

«визвольний похід Червоної армії»;
об’єднання українських земель;
звільнення трудящих від польського панування.

У 1940 році цей образ активно поширювався через:

пресу;
збори;
навчальні заклади;
культурні заходи.

Контроль інформації

Населення не мало доступу до незалежних джерел інформації.

Обмежувалися:

іноземні радіопередачі;
закордонна преса;
неофіційне поширення інформації.

Військова підготовка міста

Інфраструктура

СРСР розглядав Львів як важливий вузол оборони.

Розвивалися:

військові склади;
транспортні маршрути;
зв’язок;
ремонтні бази.

Населення і військові потреби

Мешканців залучали до:

роботи на підприємствах;
виконання державних завдань;
військово-патріотичних заходів.

Проте реальна інформація про військові плани СРСР залишалася закритою.

Становище міста наприкінці 1940 року

До кінця 1940 року Львів став типовим прикордонним радянським містом із такими рисами:

сильна військова присутність;
жорсткий політичний контроль;
перебудована економіка;
радянізована адміністрація;
ліквідоване незалежне громадське життя.

Водночас у місті зберігалися:

прихована опозиція;
національні суперечності;
страх перед новими репресіями;
очікування великого конфлікту.

Початок 1941 року: останні місяці перед війною

На початку 1941 року ситуація стала ще напруженішою.

Зростали:

військова активність;
концентрація військ;
діяльність спецслужб;
підозра щодо можливого конфлікту.

Для мешканців Львова перші місяці 1941 року стали періодом очікування невідомого майбутнього.

Через кілька місяців місто опинилося в центрі нової трагедії — нападу Німеччини на СРСР та зміни окупаційної влади.

Останній етап радянської влади у Львові

На початку 1941 року Львів залишався одним із найважливіших міст західного прикордоння СРСР. Радянська влада вже майже два роки проводила політику глибокої перебудови міського життя, однак її становище залишалося нестабільним.

Попри зовнішню демонстрацію контролю, місто перебувало в атмосфері напруження через:

зростання військової присутності;
посилення діяльності спецслужб;
поширення чуток про можливу війну;
страх перед новими репресіями.

Львів 1940 року був містом, де одночасно відбувалися два процеси:

остаточне встановлення радянського порядку;
накопичення внутрішньої кризи цього порядку.

Німецько-радянська війна та кінець радянської окупації

Напад Німеччини на СРСР

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз.

Львів опинився в одному з головних напрямків наступу німецьких військ.

Через своє розташування місто мало стратегічне значення для обох сторін.

Радянські війська почали відступати.

Для населення це означало новий період хаосу:

припинення роботи частини установ;
евакуацію окремих структур;
військові переміщення;
зростання паніки.

Евакуація радянських установ

Перед відступом радянська влада намагалася вивезти:

документи;
промислове обладнання;
військове майно;
окремих партійних працівників.

Однак через швидкий наступ німецьких військ повна евакуація була неможливою.

У місті залишилися:

ув’язнені;
архіви;
частина співробітників радянських структур;
матеріали НКВС.

Масові розстріли у львівських тюрмах

Передумови трагедії

Однією з найтрагічніших подій завершення радянського періоду стали масові вбивства в’язнів у тюрмах Львова наприкінці червня 1941 року.

Коли Червона армія відступала, органи НКВС отримали наказ знищити політичних в’язнів, яких не встигали евакуювати.

Серед них були:

українські націоналісти;
польські політичні діячі;
інтелігенція;
студенти;
священнослужителі;
люди, засуджені за політичними статтями.

Місця розстрілів

Розстріли відбувалися у львівських тюрмах:

«Бригідки»;
тюрма на Лонцького;
тюрма «Замарстинівська»;
інші місця утримання.

Точна кількість загиблих залишається предметом наукових досліджень, але йдеться про тисячі людей у Львові та загалом десятки тисяч у Західній Україні.

Виявлення жертв

Після вступу німецьких військ до Львова були знайдені тіла загиблих.

Ці події справили величезне враження на мешканців міста.

Вони стали одним із найсильніших символів радянських репресій у Західній Україні.

Вступ німецьких військ до Львова

Зміна окупаційної влади

30 червня 1941 року німецькі війська увійшли до Львова.

Таким чином завершився перший радянський період в історії міста.

Однак замість радянського режиму Львів отримав іншу тоталітарну систему — нацистську окупацію.

Реакція населення

Ставлення мешканців до зміни влади було різним.

Частина людей сприймала відхід радянської влади як звільнення від репресій.

Інші розуміли, що німецька окупація також несе небезпеку.

Подальші події показали злочинний характер нацистського режиму.

Історичні оцінки радянського періоду 1939–1941 років

Радянська історіографія

У радянській історичній традиції приєднання Західної України подавалося як:

«возз’єднання українських земель»;
визволення від польської влади;
початок соціалістичного розвитку.

Репресивні аспекти політики СРСР тривалий час замовчувалися.

Сучасна українська історіографія

Сучасні дослідники розглядають цей період як встановлення радянського окупаційного режиму, який супроводжувався:

ліквідацією демократичних інституцій;
політичними репресіями;
депортаціями;
примусовою радянізацією;
руйнуванням традиційного суспільного устрою.

Водночас історики враховують складність ситуації:

частина українського населення спочатку мала позитивні очікування;
радянська політика містила як модернізаційні, так і репресивні елементи;
різні національні групи переживали цей період по-різному.

Наслідки радянської політики для Львова

Політичні наслідки

За два роки радянська влада:

знищила стару систему управління;
ліквідувала політичний плюралізм;
створила партійно-державний контроль.

Соціальні наслідки

Було змінено структуру суспільства:

частина старих еліт зникла;
тисячі людей були репресовані;
до міста прибули нові радянські кадри.

Економічні наслідки

Економіка Львова була включена до радянської системи:

підприємства націоналізовано;
приватний сектор ліквідовано;
торгівлю централізовано.

Культурні наслідки

Культурне життя було перебудоване:

незалежні організації ліквідовано;
пресу поставлено під контроль;
освіту радянізовано;
релігійні структури обмежено.

Значення 1940 року в історії Львова

1940 рік був ключовим етапом переходу Львова від одного політичного світу до іншого.

За цей час місто:

перестало бути частиною польської державної системи;
стало центром радянської адміністрації;
пережило масштабну соціальну перебудову;
втратило значну частину довоєнних інституцій;
опинилося перед новою воєнною катастрофою.

Саме процеси, започатковані у 1940 році, значною мірою визначили подальшу історію Львова після 1941 року та після завершення Другої світової війни.

Львів у 1940 році був містом глибоких суперечностей. Радянська влада принесла із собою нову адміністративну систему, розширення використання української мови в офіційних структурах та інтеграцію міста в радянський простір. Водночас ці зміни супроводжувалися репресіями, депортаціями, ліквідацією незалежного громадського життя та встановленням тотального державного контролю.

Для одних мешканців цей період означав завершення польського панування та початок нової епохи, для інших — втрату свободи, майна, статусу або життя. У складній багатонаціональній історії Львова 1940 рік залишився одним із найважливіших і найтрагічніших етапів, що визначив подальшу долю міста у XX столітті.