Балістична ракета середнього радіусу дії SM-78/PGM-19A Jupiter була розроблена як важливий елемент стратегічного озброєння США в середині XX століття. Це була перша американська ракета, здатна нести термоядерний бойовий заряд, і вона відіграла ключову роль у холодній війні, зокрема в контексті ядерного стримування.
Історія розробки та впровадження
Ракета “Jupiter” стала результатом еволюції попередньої ракети “Redstone”, розробленої під керівництвом Вернера фон Брауна. У 1955 році, після успішного розвитку ракети “Redstone”, виникла ідея створення нової балістичної ракети середнього радіусу дії з дальністю понад 1600 км. Після звернення комітету Кілліана до президента США, яке підкреслило необхідність розробки нових ракет, які могли б досягти радянської території, програма “Jupiter” була започаткована. Вона з самого початку була стратегічно важливою, зокрема через можливість розміщення ракет на територіях союзників США в Європі.
Технічні характеристики та особливості конструкції
Ракета “Jupiter” мала великий розмір і значну стартову масу — 49,35 тонн. Вона була оснащена головним двигуном S3D, що працював на ракетному гасі RP-1 і рідкому кисневі. Ця ракета мала довжину 18,3 метра і діаметр 2,69 метра, що дозволяло їй нести термоядерну боєголовку потужністю 1,44 Мт, що було достатньо для знищення великих площ цілей. КВО (коло можливого відхилення) становило лише 1,5 км, що в умовах стратегічної ядерної війни дозволяло точно вражати важливі військові об’єкти.
Розгортання та бойове використання
Перші ракети “Jupiter” почали поступати на бойове чергування в 1960 році в Італії та Туреччині, де були розміщені по 15 ракет на кожній з баз. Всі ракети мали термоядерні боєголовки і знаходились під постійним контролем американського персоналу, хоча локальні війська могли брати участь у обслуговуванні системи. Ракети “Jupiter” також ставали важливою частиною “операції Анадир” на Кубі, що призвело до кубинської ракетної кризи в 1962 році.
Заміна та демонтаж
Згодом, через розвиток нових стратегічних технологій та ракет, ракети “Jupiter” були деактивовані. Після кубинської ракетної кризи і в рамках двостороннього договору між США та СРСР, ракети були виведені з бойового чергування в Італії та Туреччині до 1963 року.