Авіаційна ракета Р-27 (К-27) була розроблена в середині 1970-х років в СРСР і стала основним елементом озброєння винищувачів четвертого покоління, таких як МіГ-29 та Су-27. Відповідно до постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 26 червня 1974 року, було розпочато дослідно-конструкторські роботи з розробки нових винищувачів, що мали озброєння з ракетою нового покоління.

Розробка та концепція

Конструкторське бюро «Вимпел» було призначене для створення нової ракети, яка повинна була бути універсальною для двох типів літаків — легкого МіГ-29 та важкого Су-27. Ціль полягала в розробці системи уніфікованих ракет, у тому числі з різними двигунами та головками самонаведення (ГСН), що давало змогу налаштувати ракети під різні умови експлуатації. Для цього створено два варіанти ракети:

  1. К-27А – для МіГ-29.
  2. К-27Б – для Су-27.

Модульна концепція ракети передбачала застосування різних типів двигунів, що забезпечували різну дальність пуску, а також варіанти з радіолокаційними та тепловими ГСН для різних умов застосування.

Керування та аеродинаміка

Однією з основних інновацій стала система управління ракетою. При створенні ракети було використано нову схему кермів, відому як схема «метелик», яка поєднувала функції стабілізації і управління ракетою по всіх каналах. Завдяки цій схемі, ракета могла стабільно рухатися навіть при великих маневрах і була менш чутливою до зміни параметрів потоку повітря, що характерно для ракет схеми «качка». Це дозволило уникнути явища реверсу управління, яке виникало у звичайних схемах з передньо розташованими кермами.

Технічні характеристики та конструкція

Ракета Р-27 виконана за схемою, яка є комбінацією «качки» та схеми з поворотними крилами, із тандемно розташованими дестабілізаторами, кермами та крилами. Конструкція ракети включала наступні основні частини:

  1. Носова частина – вміщує головку самонаведення (ГСН).
  2. Другий відсік – містить радіопідривник і автопілот.
  3. Третій відсік – енергопривідний блок (турбогенератор, привід гідронасосу та кермові машини).
  4. Четвертий відсік – бойова частина, що складається з осколково-фугасного або стрижневого боєприпасу вагою 39 кг (з них 15 кг — вибухової речовини).
  5. П’ятий відсік – маршовий твердопаливний двигун.

Залежно від модифікації ракета могла оснащуватися одним із двох типів двигунів:

  • Однорежимний двигун діаметром 230 мм і довжиною 1500 мм.
  • Дворежимний двигун діаметром 260 мм і довжиною 2200 мм, що забезпечував більшу дальність польоту.

Основним матеріалом конструкції ракети був титановий сплав.

Система наведення

Ракета Р-27 мала комбінацію кількох систем наведення:

  1. Інерційне наведення – на початковій ділянці траєкторії ракета використовує інерційну систему з корекцією по радіо.
  2. Радіолокаційне наведення – ракета могла бути оснащена радіолокаційною головкою самонаведення для виявлення і захоплення цілей на різних ділянках траєкторії.
  3. Теплове наведення – для деяких модифікацій ракети застосовувалась інфрачервона ГСН для захоплення теплових сигналів від цілі.

Ці системи дозволяли ракета бути ефективною як на малих, так і на великих відстанях, підвищуючи її можливості в бою.

Випробування та серійне виробництво

Процес випробувань ракети Р-27 був дуже інтенсивним. Перші випробування були проведені на літаках МіГ-21, а пізніше — на МіГ-23 і МіГ-29. З 1979 року ракети почали застосовувати для льотних випробувань. Ракета пройшла кілька етапів випробувань, включаючи випробування різних варіантів ГСН та двигунів, а також їх інтеграцію з новими літаками. Державні випробування ракети завершилися в 1984 році.

У 1987 році ракета була прийнята на озброєння під позначенням Р-27Р (радіолокаційна ГСН) і Р-27Т (тепловізійна ГСН). Виготовлення ракет почалося на заводі в Києві.

Варіанти ракети Р-27

Крім основних варіантів Р-27Р і Р-27Т, також було розроблено інші модифікації:

  • Р-27ЕР та Р-27ЕТ — модифікації з підвищеними енергетичними характеристиками, що дозволяли збільшити дальність пуску.
  • К-27П — ракета з пасивною радіолокаційною ГСН.
  • Р-27ЕА — ракета з комбінованою системою наведення, що використовувала інерційну, радіокорекцію та активну радіолокаційну головку на кінцевій ділянці.

Дещо інше: