Вітер говорить зі мною крізь гілля,
носить уламки далеких світів.
Там, де колись були тільки дороги,
зараз мовчання між кроків густих.
Я слухаю вечір, що тихо згасає,
плавиться небо в озерній воді.
Може, це сон, що ніхто не згадає,
може, це пісня, що знайдеш в собі.
Час — це уламки, розсипані хвилі,
кожна із них розповість про свій шлях.
Я залишуся тут, де не треба пояснень,
де тільки вітер і тиша в слідах.
Марко Марселський