Світло торкається краю вікна,
мов хтось малює день із нічного сна.
Повільно прокидається все, що живе,
кава ще спить, але час вже пливе.
Дихання міста ще не гучне,
вулиці в шепоті, все мовчазне.
Теплий проміньчик на стіл упаде —
і думка народиться, щойно піде.
Ранок — це шанс, що ніхто не забрав,
лист ще порожній, а ти — вже писав.
Світ тільки-но вивів контури дня,
а ти вже всередині, ти — сторінка нова.
Марко Марсельський