Про того, хто вміщає відсутність.
Не як метафору. Не як абстракцію. А буквально — як субстанцію, що живе в ньому.
Той, у кому оселилося те, чого не повинно бути.
[11:11:11]
Зафіксовано обʼєкт з порожниною, що не пояснюється фізично.
Живий. Анатомічно порожній. Семантично — переповнений.
Він виглядає як звичайна людина.
Живе, рухається, говорить.
Але поруч із ним ти починаєш відчувати тривогу, яка не має причини.
Він не робить нічого поганого.
Просто ти знаєш, що в ньому — нема того, що мало б бути.
Як прогалина у самому бутті.
Дані з біомоніторингу:
- Всі показники — норма.
- Але при скануванні мозку — ділянки, які не функціонують, не атрофовані, не ушкоджені… просто не існують.
Його свідомість не має центру.
Ти шукаєш особистість — і не знаходиш.
Але вона діє. Від його імені.Це як порожній костюм, який продовжує грати роль.
Голос (сухий, монотонний, без інтонацій):
– Я — не ніхто. Я — вмістилище того, чого нема.
– _Мене заповнила відсутність,
і тепер вона має тіло._
Він говорить далі:
Я — не посланець.
Я — судина._Те, чого ви всі боїтеся назвати,
має бути десь.І я став його місцем._
Ти бачиш його тінь —
вона не йде за ним.
Вона трохи випереджає.
Наче хоче вирватись уперед.
Сигнал гасне.
І раптом ти помічаєш:
в кімнаті стало більше простору.
Наче щось зникло, що ти не міг бачити.
Але воно було.
І тепер — всередині тебе теж залишилась порожнеча.
Відсутність не завжди — порожнеча.
Іноді — це структура, що чекає бути заповненою.І хтось завжди має стати її носієм.