У глибині лісів, де дерева мовчать, а болота зітхають вічним сумом, лежить земля, що пам’ятає зраду, страждання і кару, якої не уникнути ні в житті, ні після смерті. Урочище, відоме нині як Татарський Груд, не дарма носить це похмуре ім’я — бо його витоки сягають у ті далекі й тривожні часи, коли клинки стискали руки воїнів, а молитви ховалися за звуком меча.
У році Господньому 1504, коли татарське військо, зломлене й переслідуване, тікало з українських земель, один із загонів заблукав у пущі, що тягнулися біля Губкова. Густі ліси, непрохідні трясовини, підступні багна — усе це обернулося для них живою пасткою. Усе, що колись служило захистом народу, тепер стало їхньою власною катівнею.
У тій же місцині мешкав мисливець — чоловік суворий, але справедливий, котрий знав кожен яр і кожну стежку. Його дружина, як тоді казали, була не з простих: у її жилах текла кров ведуної, і шепіт трав був їй не менш знайомий, ніж людське слово. Чи з жалю, чи з іншого, невідомого пориву вона погодилася допомогти заблуканим ворогам. Вивела вона їх із проклятих трясовин, вказавши стежку, що вела на схід, до містечка, де вони могли б знайти прихисток.
Та коли мова йде про війну, зрада — не прощається. Люди дізналися, кому відкрила шлях жінка, і навіть якщо сама доля мовчала, земля не забула. Одного дня, як і раніше, вона вийшла до лісу, щоби зібрати ягоди, але не повернулася ніколи. Кажуть, болото, мов живе, розступилося під її ногами, і тягуча темрява поглинула її назавжди. З того часу те місце стали звати Бабиним Галом — на вічну згадку про її кінець.
А урочище, де колись стояв татарський табір — місце відчаю, тіней і прощальної люті — отримало назву Татарський Груд. І хоча століття змінили лиця людей і вигляд самої землі, тінь тієї зради не зникла. У найтемніші ночі, коли місяць кидає своє бліде світло на дерева, мешканці сіл кажуть, що бачили там постать — жінку з очима, що палають вогнем провини. Вона не мовить, лише дивиться, ніби шукає вибачення, якого не може знайти.
Бо жодна зрада не минає без сліду. І навіть після смерті, душа, що порушила честь, змушена поневірятися між світами, не знаючи ні спокою, ні забуття.