Світ — не або/або. Він — і те, й те.
Те, що ти бачиш як рух — може бути формою.
Те, що здається точкою — тремтінням.
Життя — не визначене. Воно проявляється, коли його спостерігають.
У темному храмі Першоматерії жили двоє сестер — Хвиля і Частка. Вони народилися з одного спалаху, але жили по-різному.
Частка була чіткою, гострою, впевненою. Вона знала, де вона є, і куди прямує. Вона могла пробити стіну, відбитися, зіткнутись, зупинитись.
Хвиля ж була розсіяною, м’якою, вона торкалась усього одразу, не знаючи точного місця, але відчуваючи ціле. Вона не приходила — вона огортала. Не йшла — танцювала.
Одного разу Великий Дослідник захотів дізнатися, хто з них істинніший. Він збудував інструмент і направив його на сестер. І от — перед ним постала лише одна: то Хвиля, то Частка, але ніколи обоє водночас.
— Чому? — спитав Дослідник. — Де правда?
Але сестри мовчали.
І тоді прийшов Старий Вогонь, що був тут від початку всесвіту, й промовив:
— Вони обидва — істинні. Ти бачиш не те, що є, а те, як ти питаєш. В одній руці — рух. В іншій — форма. А істина — у пальцях, що торкаються одночасно.
З того часу Дослідник більше не шукав одну правду. Він слухав тишу між хвилею і часткою. І там почув пульс світу.