Немає єдиного часу. Немає абсолютного “тут”.
Усе — в залежності. І ти — частина цієї залежності.
Спостерігаючи, ти змінюєш систему.
Бачення — це дія.
У світі з прозорими горами й текучими деревами жило Плем’я Погляду. Вони вірили, що світ підкоряється Законам, але ці Закони не були викарбувані в камені — їх шепотіла реальність щоразу, коли на неї хтось дивився.
Одного разу три мандрівники — Вогонь, Камінь і Тінь — прийшли до святого озера, яке, за переказами, відкривало справжній Закон буття. Кожен мав зануритися й побачити істину.
Вогонь увійшов — і побачив, що все підвладне енергії: кожен рух, кожна думка — це горіння. “Закон — це перетікання”, — сказав він.
Камінь занурився — і побачив структури, що не змінюються: все складається з форм, які повторюються. “Закон — це стабільність”, — мовив він.
Тінь увійшла — і не побачила нічого, лише взаємозв’язки, що змінювалися, щойно вона намагалася їх осягнути. “Закон — це залежність від того, хто дивиться”, — сказала вона. — “Немає Закону, поки немає Спостерігача.”
Старійшина Племені Погляду послухав усіх трьох і промовив:
— Усі троє ви маєте рацію. Бо Закон — як дзеркало: воно повертає тобі не себе, а тебе. І щойно ти відвертаєшся — його обличчя зникає.
З того часу в Племені вчили: знати Закон — значить бачити себе в дії, а не фіксувати істину. Бо істина — це відповідь, яка народжується тільки в момент запитання.