Одного разу Учень підійшов до Мудреця з каменем у руці.
— Це правда, що цей камінь існує? — спитав він.
Мудрець поглянув на нього довго.
— Для кого ти хочеш, щоб це стало правдою?
— Для себе. І для тих, хто сумнівається.
— Тоді тобі доведеться пройти Шлях Доведення, — відповів Мудрець.
Учень рушив у подорож. Спершу він зустрів Сумнів, що сидів під деревом і питав:
— А якщо це не камінь, а тільки твоя уява?
Учень розбив горіх об камінь. Горіх тріснув.
— Він має вплив. Але чи цього досить? — Сумнів не зник.
Далі він дійшов до Рівняння, що міряло камінь з різних боків.
— Ти маєш знайти всі грані, — сказало воно. — Показати, як цей камінь не може не бути каменем. І як без нього щось інше розсиплеться.
Учень взяв ваги, лінійку, зробив креслення, порівняв із іншими предметами. Він описав взаємозв’язки, виключив суперечності, сплів нитку міркувань, що міцнішала з кожним вузлом.
Нарешті, він повернувся до Мудреця.
— Я довів, що це камінь.
Мудрець кивнув і попросив покласти камінь у тінь. Той зник у мороці.
— А тепер? — спитав.
— Я все одно знаю, що він є. Бо я пройшов шлях.
— Тоді це і є доведення, — сказав Мудрець. — Не переконання іншого. А перехід із тремтливого “можливо” до стійкого “тепер я знаю чому”.