Було одне Поле. Воно знало себе зеленим, родючим, повним тиші й постійного шепоту трав. Всі його мешканці — жуки, вітер, сонце, насіння — жили, не змінюючи одне одного, як давній хоровод.
Аж доки на край Поля не ступив Хтось. Він тримав у руках Лінію. Не меч, не плуг — лише Лінію. Але Лінія ця не була простою. Вона несла намір.
— Що ти робиш? — запитало Поле, коли Хтось провів Лінію впоперек його тіла.
— Я здійснюю Операцію, — відповів він. — Я розрізняю. Я втручаюсь, щоб відкрити можливість.
Поле здригнулось. Птахи здійнялись. Насіння застигли в землі. Але щось усе ж змінилось.
По один бік Лінії проросло нове. По інший — залишилось старе. Лінія, що раніше була надломом, стала зв’язком. Не поділом — а шляхом. Місцем, де перетинається різне. Де трави вчаться від зерна, а вітер починає танцювати інакше.
Операція — це завжди втручання. Але не обов’язково рана. Іноді — це двері.
Іноді зміна — це єдиний спосіб побачити, хто ти, коли тобі вже не дозволяють бути тим, ким ти був.