Одного разу П’ять доріс до краю себе. Його рух, неспокій, жест — дійшли до межі, за якою був простір. Але простір не з’являється просто так — його треба вмістити.
Тоді П’ять озирнувся і зробив шостий крок. І цей крок не був ані вперед, ані вбік — він був углиб.
У тому кроці народилась Клітинка. Вона мала шість граней, як бджолині стільники. І кожна грань вела до іншої. У ній не було центра, але все було пов’язане. Це був перший Об’єм, не просто місце — а можливість місця.
І тоді Шість сказала:
— Я — не межа. Я — структура, що дозволяє бути.
Бджоли почали будувати стільники. Діти — уявляти куби. Всесвіт — формувати молекули. І кожен раз, коли щось набувало форми, яка могла щось вмістити, — звучала шістка.
Зв’язок між двома — через простір. Пам’ять — через форму. Спільнота — через спільний дім.
Так Шість дала світові об’єм. І в ньому з’явилось місце для того, що раніше не мало де бути: тиші між словами, подиху між думками, присутності між істотами.