Якщо «перетворити» OTRAG із використанням сучасних технологій, ми отримаємо концепт, що поєднає філософію модульності Кайзера з напрацюваннями SpaceX, Rocket Lab, Relativity Space і навіть стартапів типу SpinLaunch.

Що змінилося б:

  1. Матеріали
    • Замість дешевої сталі → композити (вуглепластик), 3D-друковані сплави.
    • Легші конструкції = краща масова ефективність.
  2. Двигуни (модулі CRPU)
    • Замість простих pressure-fed → невеликі електронасоси (як у Rocket Lab Electron).
    • Тяга модуля вища, ISP кращий, масштабування ефективніше.
  3. Пальне
    • Можливість перейти з гасу/перекису на метан-кисень (LOX/LCH4) для екологічності та повторного використання.
    • Альтернатива: «green propellants» (наприклад, LMP-103S).
  4. Керування
    • Замість грубого диференційного дроселювання →
      • гімбалінг частини модулів,
      • електроніка з IMU + GPS,
      • системи RCS на холодному газі для roll-control.
  5. Масштабування
    • Оновлений OTRAG міг би працювати як LEGO-ракета: 4 модулі = sounding rocket, 16–20 = малий орбітальний носій, 100+ = важка ракета.
    • Виробництво на 3D-принтерах = дешевше і швидше.
  6. Повторне використання
    • Сучасна версія могла б отримати парашути або крило (схоже на Rocket Lab Neutron чи Starship booster), щоб модулі поверталися.

Приблизне порівняння:

Параметр OTRAG (1970-ті) OTRAG 2.0 (умовний)
Матеріали Сталь, алюміній Композити, 3D-друк
Двигун Pressure-fed, низький ISP LOX/CH4, електронасоси
ISP ~250 с 320–340 с
Контроль Дроселювання клапанами Гімбалінг + IMU + RCS
Повторне використання Ні Часткове (повернення модулів)
Вартість запуску ~$0,5–1 млн (у цінах 1970-х) <$5 млн (сучасний мікроланч)
Ніша Експериментальна Конкуренція з Rocket Lab, Firefly, Relativity

Сучасна «перероджена OTRAG» була б чимось середнім між Rocket Lab Electron (електронасоси) і Relativity Terran 1 (3D-друк + модульність). Це міг би бути дуже гнучкий і дешевий носій для малих супутників, навіть із потенціалом масштабування у середній клас.

Дещо інше: