MARAUDER (англ. Magnetically Accelerated Ring to Achieve Ultra‑high Directed Energy and Radiation) — це дослідницький проєкт ВПС США (United States Air Force Research Laboratory), що проводився в 1990‑х роках із метою вивчення прискорення плазмових тороїдів (форма плазми схожа на «кільце») до надзвичайно великих швидкостей та енергій.

Назва та суть

  • MARAUDER розшифровується як Magnetically Accelerated Ring to Achieve Ultra‑high Directed Energy and Radiation — тобто магнітно прискорене кільце для досягнення ультрависокої спрямованої енергії та випромінювання.
  • Основний ідея полягала у створенні коаксіального плазмового «рейлґана» — пристрою, який прискорює плазмові тороїди (об’ємні кільця плазми) уздовж направленої осі за допомогою магнітних та електричних полів.

Історія проєкту

  • Проєкт MARAUDER був частиною програми досліджень, що тривала у 1990‑х роках і публічно описана вперше у 1993 році в науковій літературі.
  • Це був експериментальний фізичний проєкт, який не був прийнятий на озброєння і не вироблявся серійно. Насправді жодні достовірні підтвердження, що він став бойовою плазмовою зброєю, відсутні — його можливі застосування були гіпотетичними і досліджувалися в наукових цілях.

Принцип дії

  1. Формування плазми — у вихідному пристрої формується тороїд (кільце) з плазми, тобто іонізованого газу.
  2. Магнітне стискання — плазмовий тороїд піддається стиску через магнітні поля для підвищення щільності та енергії.
  3. Прискорення — тороїд прискорюють уздовж «рейл» (подібно до рейлґана), надаючи йому велику швидкість і енергію.

В одному з описів зазначається, що MARAUDER прагнув досягти надвисоких швидкостей (приблизно 0,3 % швидкості світла) та енергій, суттєвих для експериментів із спрямованою енергією.

Властивості плазмових тороїдів у експерименті

  • Плазмові тороїди, що досліджувалися, мали чутливу структуру і були досить малими за масою (міліграмового масштабу).
  • Навіть якщо їх прискорювати до великих швидкостей, у атмосферних умовах такі плазмові кільця дуже швидко розсіюються — через вплив повітря і відсутність магнітного утримання. Це означає, що їх ефективна дальність і руйнівний потенціал в атмосфері були б надзвичайно обмежені.

Бойовий потенціал та реалізація

  • MARAUDER не був системою озброєння, створеною для бойового застосування. Це був дослідницький проєкт, зосереджений на фізиці плазми та технологіях прискорення, а не на практичних бойових характеристиках.
  • Існують неофіційні твердження в медіа або інтернет‑джерелах про можливість застосування MARAUDER як плазмової зброї з високою швидкістю плазми тощо, але ці твердження не підтверджені науковими чи військовими джерелами.

Наукове значення

Попри популярні міфи, MARAUDER залишається прикладом наукового дослідження плазми:

  • розвиток концепцій коаксіальних прискорювачів плазми,
  • вивчення поведінки плазмових тороїдів,
  • потенціальних застосувань у високих енергіях, наприклад, у фізиці плазми, виробництві рентгенівських променів або для енергійних імпульсів.

Чому MARAUDER не став реальною плазмовою зброєю

  1. Фізичні обмеження плазми в атмосфері — плазма без утримання дуже швидко розсіюється, і ефективна дальність та енергія удару в повітрі критично зменшуються.
  2. Технічні проблеми — надзвичайні вимоги до енергії, труднощі з утриманням та спрямуванням плазми.
  3. Класифікація та оцінка корисності — проєкт був науковим, а не бойовим, і не привів до практичної системи.

MARAUDER — це експериментальний проект плазмової прискорювальної технології, що фінансувався ВПС США в 1990‑х років, який прискорював плазмові тороїди магнітними та електромагнітними полями. Хоч деякі джерела інтернету подають його як «плазмову зброю», така інтерпретація є спекулятивною — проект залишився на рівні наукових досліджень і не став практичним озброєнням.

Дещо інше: