Поблизу замку є озеро, яке ніколи не замерзає, навіть коли мороз тріщить у кістках і небо розпадається на крижаний пил. Кажуть, що це не просто вода, а пам’ять, яка тримає у собі дотики рук і сердець давно минулих лицарів, чия відвага й честь переплелися із землею й каменем замку.
У його глибинах лежить меч одного з них — чарівний, мов світло, що пробивається крізь ніч. Меч зберіг у собі силу, здатну зупиняти смерть, і саме він не дозволяє воді озера кристалізуватися, перетворюючи його на дзеркало, де можна побачити не тільки своє відображення, а й спогади тих, хто загинув за стіни замку.
Місцеві шепочуть, що якщо уважно придивитися, можна побачити у воді світло меча, яке миготить і тремтить, наче серце давно забутого лицаря. А хто спробує вкрасти його або використати на зло — відчує, що озеро не просто холодне, а живе, і магія замку стає силою, що оберігає історію, як ніхто інший не зміг би.