Люди в листопаді дивляться вгору рідше. Вони носять небо в кишенях — у важких спогадах, у зім’ятих листах, у новинах, що липнуть до пальців. Але варто комусь зупинитися, підняти голову, і стає ясно: це небо тримає нас, а не навпаки. Воно пам’ятає все, що ми пережили, і все ще залишає місце для дихання.