У листопаді небо стає свідком. Воно пам’ятає дими, мовчання, довгі дні без назв. Хмари рухаються повільно, ніби читають землю рядок за рядком. Іноді здається, що вони навмисне затримуються, щоб нічого не пропустити — жодної дороги, жодного дому, жодного голосу.
