Волинський ліс пам’ятав більше, ніж будь-яка людська пам’ять, і тому ніколи не дивувався тому, що відбувалося в ньому. Для нього не було нічого незвичного в тому, що дерева іноді пересувалися на кілька кроків за ніч, аби краще почути чужі розмови, або що туман з’являвся саме там, де люди намагалися приховати свої думки.