Тут час не йшов — він осідав. Осідав у мохах, у тріщинах старих сосен, у темних озерах, де вода була такою нерухомою, що здавалося, ніби вона зберігає відображення облич, які дивилися в неї сто років тому. Коли хтось заходив у цей ліс, він одразу ставав трохи старшим, навіть якщо виходив з нього за кілька хвилин.