Ліс дихав туманом. Він повз між стовбурами, заглядав у очі, шепотів мовами, які ніхто не пам’ятав, але всі розуміли. Той, хто слухав довго, починав чути власне майбутнє: старість у шелесті листя, втрати в тріску сухих гілок, кохання в раптовому запаху суниць посеред осені.