Іноді ліс народжував тишу таку щільну, що її можна було різати ножем. У цій тиші з’являлися постаті — не примари, а спогади, які забули, що померли. Вони блукали між деревами, не кидаючи тіней, і чекали, доки хтось згадає їхнє ім’я.