У Волинському лісі не губилися випадково. Людина губилася лише тоді, коли ліс вирішував її залишити собі. Стежки пересувалися, дерева поверталися спиною, а туман згущувався настільки, що думки починали плутатися з чужими. Дехто виходив із лісу через багато років, хоча ззовні минуло лише кілька днів.
