Вікна хати дивляться у світ так уважно, що можна подумати: вони бачать не тільки поля, луки і ліси, а й усе, що сталося колись у цих краях, і все, що ще має статися. Село поруч рухається повільно, але хата завжди знає більше — вона пам’ятає тих, хто помер, і тих, хто ще не народився, і тихо спостерігає, як змінюється час.