Кажуть, у Керчі будинки пам’ятають імена своїх перших мешканців. Стіни шепочуть їх уночі, коли вітер з протоки заплутується в проводах, як заблукалий лист. У дворі, де колись стояла інжирова тінь, старі жінки сушили білизну й новини: одна розповідала про сон, у якому гора Мітрідат спустилася сходами до ринку й купила рибу без торгу; інша клялася, що бачила тінь царя, який шукав свою корону серед апельсинів.