У Керчі існувала бібліотека, де не було жодної книги. Замість них там зберігалися голоси. Вони жили в мушлях, пляшках і старих радіоприймачах. Якщо прикласти вухо до правильної полиці, можна було почути, як жінка читає лист, якого так і не надіслала, або як юнак репетирує прощання, не знаючи, що воно стане остаточним. Бібліотекарка казала, що найнебезпечніші голоси — ті, які звучать надто спокійно.