На узліссі туман спустився так густо, що дерева здавалися духами минулого. Там сидів старий лісник і розповідав своїм собакам історії про людей, яких він ніколи не бачив, але чув про них від вітру. Кожне слово ставало кольором у тумані: синє — сум, червоне — гнів, золотисте — радість. Туман ховав і розкривав одночасно, роблячи звичайну осінь майже незбагненною.