На галявині стояв старий пень, а на ньому сиділа білка з очима, що світилися як нічні зорі. Вона, здавалося, читала думки перехожих і кидала невидимі насіння пам’яті, які проростали лише в снах. Кожне насіння розквітало у сні людини, нагадуючи про моменти радості чи смутку, які ніхто вже не зміг би відтворити наяву.