Дерева стоять, як мовчазні свідки подій, що давно втратили дати. Їхні стовбури потріскані, ніби шкіра людей, які прожили надто багато життів одразу. Кажуть, якщо прикласти вухо до кори, можна почути не шум соку, а далекі голоси — сміх дітей, молитви жінок, кроки тих, хто йшов у ліс і не завжди повертався. Ліс не зберігає таємниць — він просто не поспішає їх віддавати.