Осінь прийшла в волинський ліс, як старий чаклун, який забув свої закляття, але все одно творить дива. Дерева стояли, ніби зачаровані, їхні крони полум’яніли червоним і золотим, а листя шелестіло таємними історіями, що ніколи не потраплять у книжки. Десь серед високих сосен пробігав вітер, мов мрійник, що намагається розбудити спогади лісу, і шепотів щось старе, забуте людьми.