Вони не схожі на піраміди, що марять величчю фараонів. Ці — скромні, приземкуваті, складені з лавового каміння, який ще пам’ятає жар підземного вогню. Вдень вони здаються купами каміння, залишеними селянами, які втомилися від поля і пішли додому обідати. Але надвечір, коли тіні видовжуються й починають жити власним життям, піраміди випростовуються, мов старі, що пригадали молодість, і дивляться на Атлантику з гідністю тих, хто знає більше, ніж говорить.