Кажуть, що в день сонцестояння сонце проходить між ними так обережно, ніби боїться порушити давню угоду. Світло ковзає кам’яними сходами, і в цю мить кожен, хто стоїть поруч, раптом згадує щось, чого з ним ніколи не було: дитинство в іншому столітті, мандрівку океаном без корабля, любов, яка тривала рівно стільки, скільки триває захід сонця над Тенеріфе.