15F42 — радянська ядерна боєголовка для міжконтинентальної балістичної ракети UR-100U / SS-11 Mod 3 (Sego), з номінальною потужністю ~1,2 мегатонни (1,2 Mt TNT-еквівалент). Цей заряд входив до арсеналу ядерних сил СРСР у 1970–1980-х роках і відображав еволюцію стратегічних боєголовок середнього класу для легких МБР серії UR-100.
Історичний контекст
У рамках розвитку радянської міжконтинентальної ядерної триади в 1960–1970-х роках широко розгорталась серія легких балістичних ракет УР-100 (за класифікацією НАТО — SS-11 Sego). Це була одна з найчисельніших радянських МБР, призначена для швидкого і недорогого створення загрозливого стратегічного потенціалу супроти арсеналів США та їх союзників. Серія включала кілька модифікацій, серед яких UR-100U (15A20U) — модернізована версія з покращеними техніко-технічними характеристиками, включно з більш ефективними і потужними боєголовками.
Конструкція і технічні характеристики
Позначення: 15F42 (15Ф42) — індекс радянської ядерної боєголовки для МБР.
Призначення: термоядерна (ядерно-термоядерна) бойова частина для UR-100U / SS-11 Mod 3 Sego — міжконтинентальної балістичної ракети.
Тип: одноступенева термоядерна боєголовка — включала ядерний ініціатор і термоядерний синтезний компонент у стандартній для того часу конструкції.
Потужність: приблизно 1,2 мегатонни TNT.
Клас: стратегічна ядерна боєголовка середньої потужності — призначена для ураження великих територіальних і стратегічних цілей на великих відстанях.
Через обмеження доступної відкритої інформації конкретні дані про вагу, габарити і внутрішню конструкцію 15F42 залишаються малодоступними, але загальні переліки радянських ядерних зарядів однозначно пов’язують саме індекс 15F42 із 1,2 Mt боєголовкою для SS-11 Mod 3.
Ракета-носій UR-100U / SS-11 Mod 3
UR-100U (15A20U, класифікація НАТО — SS-11 Mod 3 Sego) — модифікація легкого радянського ICBM UR-100, що відрізнялась збільшеною здатністю до перенесення корисного навантаження і можливістю нести потужнішу боєголовку, таку як 15F42.
Ракета мала двоступеневу схему руху з рідким гасо-окиснювальним рушієм і могла доставляти боєголовку на міжконтинентальні відстані (~10 600–12 000 км).
UR-100U увійшла в експлуатацію у 1970-х роках і широко експлуатувалася до 1980-х/1990-х років, замінюючись більш сучасними системами, такими як UR-100N / SS-19 Stiletto.
Служба і застосування
Боєголовка 15F42 застосовувалася в складі стратегічних ракетних формувань Ракетних військ стратегічного призначення СРСР, де її поєднання ваги, розміру і потужності відповідало технічним можливостям UR-100U та вимогам ядерної доктрини того часу. Такі заряди мали служити елементом стримування ядерного противника і потенційним засобом ураження великих стратегічних об’єктів у разі повномасштабного конфлікту.
Місце в системі радянської ядерної зброї
Індекс 15F42 у переліках ядерних боєголовок традиційно асоціюється з СРСР середини–пізнього періоду холодної війни, коли стратегічні ядерні сили включали як великі за потужністю моноблочні заряди, так і середньої потужності боєголовки для перспективних і модернізованих МБР. Заряд близької потужності і призначення допомагав СРСР підтримувати чисельність і різноманітність свого ядерного арсеналу.