RDS‑5 (РДС‑5) — експериментальна радянська тактична атомна бомба імплозійного типу, розроблена на початку 1950‑х років як компактний ядерний заряд із меншим розміром і потужністю порівняно з ранніми радянськими атомними бомбами. Вона була частиною серії ранніх ядерних розробок СРСР і призначалася для оцінки можливостей застосування ядерної зброї в тактичних сценаріях.
Історія створення
Проєкт RDS‑5 розроблявся в КБ‑11 (нині ВНІІЕФ у місті Саров) на основі ідей, що використовувалися в бомбі RDS‑4 “Tatyana”, але зі значно зменшеним зарядом і масою ядерних матеріалів для досягнення меншої потужності та компактності. Такі характеристики робили її придатною для потенційного тактичного застосування та встановлення у різних носіях з меншими обмеженнями.
Конструкція та принцип дії
RDS‑5 була імплозійною атомною бомбою, що мала композитний сердечник з плутонію‑239 і урану‑235, де застосовувалися передові на той час конструкційні рішення для зменшення загальної маси й розміру ядерного заряду. У деяких варіантах використовувався «лівитований» сердечник (тобто серцевина була розміщена з повітряним зазором від оболонки), що сприяло кращому стисканню і більш ефективній ланцюговій реакції.
Випробування та результати експериментів
RDS‑5 проходила серію випробувань на Семипалатинському полігоні у вересні 1953 року з використанням бомбардувальника Ту‑4 для скидання приладу з повітря:
- 3 вересня 1953 року: повітряний підрив на висоті ~255 м із потужністю ~5,8 кілотонн.
- 8 вересня 1953 року: повітряний підрив на висоті ~220 м із потужністю ~1,6 кілотонн (варіант із меншою масою плутонію).
- 10 вересня 1953 року: повітряний підрив на висоті ~220 м із потужністю ~4,9 кілотонн.
Пізніше була випробувана модифікована RDS‑5 30 жовтня 1954 року, обладнана зовнішнім джерелом нейтронів та новою автоматикою підриву, що дозволило збільшити потужність вибуху близько до ~10 кілотонн TNT.
Технічні характеристики
- Тип: імплозійна фісійна (атомна) бомба.
- Ядерний матеріал сердечника: плутоній‑239 і уран‑235 у комбінованій конфігурації.
- Принцип дії: симетричне стискання імплозійним зарядом для запуску ядерної ланцюгової реакції.
- Метод випробування: скидання з літака (Ту‑4) із подальшим повітряним підривом.
- Дати випробувань: 3, 8, 10 вересня 1953, 30 жовтня 1954.
- Потужність: від ≈1,6 кілотонн до ≈10 кілотонн TNT залежно від варіанту та конфігурації тестованого зразка.
Призначення та роль
RDS‑5 не була прийнята на повне серійне виробництво як основний тип бойового заряду, але слугувала експериментальною та навчальною платформою для дослідження поведінки ядерних матеріалів і оптимізації імплозійних схем у мінімізованому об’ємі. Це сприяло накопиченню досвіду, який активно використовували радянські конструктори при створенні інших тактичних і стратегічних ядерних боєзарядів.
Порівняння з іншими зарядами
На відміну від RDS‑4 “Tatyana”, яка мала потужність ≈28–30 кілотонн і серійність виробництва як тактичної бомби, RDS‑5 була менш потужною та компактнішою, що робило її ближчою до типу тактичних ядерних пристроїв малої потужності.
Значення та спадок
Хоча RDS‑5 не стала широко експлуатованою бойовою бомбою СРСР, її розробка і випробування дуже важливі для розуміння еволюції радянської ядерної зброї. Цей заряд дав цінний досвід у створенні компактних атомних бомб малих потужностей, що стало основою подальших розробок тактичних ядерних боєприпасів.