Карл Дейссерот (англ. Karl Deisseroth, народився 18 листопада 1971 року, Бостон, штат Массачусетс, США) — провідний американський нейронауковець, психіатр, біоінженер і професор університету Стенфорд, відомий своїми революційними відкриттями в нейронауці та створенням методів оптогенетики і гідрогель-хімії тканин (CLARITY), що значно розширили можливості дослідження мозку і нервових систем у нормі та при захворюваннях.
Освіта та професійний шлях
Карл Дейссерот здобув ступінь бакалавра біохімії в Гарвардському університеті (Harvard University) у 1992 році, а потім продовжив навчання в Стэнфордському університеті (Stanford University), де у 1998 році отримав ступінь PhD з нейронаук, а у 2000 році — доктор медицини (MD). Після закінчення він пройшов медичну інтернатуру та ординатуру з психіатрії в Стэнфорді, де також здобув сертифікацію Американської ради психіатрії та неврології.
У Стэнфорді Дейссерот очолює лабораторію, де поєднує фундаментальні дослідження нервової системи з клінічно орієнтованими проблемами психіатрії. Він обіймає посади професора біоінженерії та психіатрії й поведінкових наук та є старшим дослідником Howard Hughes Medical Institute (HHMI).
Наукові внески
Оптогенетика
Карл Дейссерот відомий як один із засновників і головних розробників оптогенетики — міждисциплінарного методу, що дозволяє досліджувати та контролювати активність окремих нейронів у живих організмах за допомогою світлочутливих білків і світлових імпульсів. Цей підхід поєднує генетичні техніки з оптичними методами і дає змогу «увімкати» або «вимкнути» конкретні нервові клітини в мозку — що стало революційним кроком у розумінні функцій нервових мереж і поведінки.
Гідрогель-хімія тканин (CLARITY)
Іншим важливим внеском Дейссерота є створення технології CLARITY, яка перетворює біологічні тканини (зокрема мозок) у прозорий гідрогель, що зберігає структурну і молекулярну інформацію. Це дозволяє отримувати тривимірні зображення високої роздільної здатності та детально вивчати структури нервової системи без розрізання тканини.
На базі цих і суміжних технологій Дейссеротова лабораторія досліджує, які нейронні клітини та мережі відповідають за нормальні функції та дисфункції, що лежать в основі психічних розладів, таких як тривога, депресія, аутизм, а також механізми винагороди та мотивації.
Клінічна і педагогічна діяльність
Окрім наукової роботи, Дейссерот практикує як психіатр у Стэнфордському госпіталі і клініках, де спеціалізується на афективних розладах і розладах аутичного спектру. Він також викладає курси в межах програм біоінженерії, психіатрії та нейронауки для студентів бакалаврату та аспірантури.
Нагороди та визнання
Дейссерот є членом багатьох престижних наукових академій: Національної академії медицини (2010), Національної академії наук США (2012) та Національної академії інженерії (2019).
Він удостоєний численних міжнародних нагород, серед яких:
- Albany Medical Center Prize у медицині (2015) за внесок у оптогенетику та CLARITY;
- Lurie Prize in Biomedical Sciences (2015);
- Breakthrough Prize in Life Sciences (2016);
- Kyoto Prize у технології (2018) за фундаментальні технології для дослідження мозку;
- Asan Medical Award (2025) за внесок у біомедичні дослідження.
Ці призи та інші визнання підкреслюють революційний характер його досліджень у нейронауці та біоінженерії.
Книга та публіцистика
У 2021 році Дейссерот опублікував книгу Projections: A Story of Human Emotions, де поєднав власні клінічні спостереження зі світоглядними роздумами про природу емоцій і людської поведінки, демонструючи свою здатність поєднувати науку з літературою.
Вплив і значення
Дейссеротові технології, особливо оптогенетика і CLARITY, стали стандартними інструментами у багатьох лабораторіях по всьому світу для дослідження мозку, нервових мереж і їх впливу на поведінку. Вони відкрили нові підходи до розуміння хвороб нервової системи і потенційно формують основу майбутніх терапевтичних стратегій.
Особисте життя
Дейссерот народився в родині науковців і продовжив наукову традицію у своїй професійній сфері. Він одружений і має дітей; його наукові погляди та діяльність продовжують поєднувати фундаментальні дослідження з клінічною практикою.