В Маріїнському парку ніколи не буває справжньої самотності.

Навіть коли алеї порожні, а ранковий туман ще не встиг розчинитися над схилами, здається, що поруч ідуть ті, кого вже давно немає. Не привиди й не тіні, а сама пам’ять міста, яка обрала собі це місце для прогулянок. Вона рухається неквапливо між старими деревами, торкається лавок, затримується біля оглядових майданчиків і вдивляється в Дніпро так, ніби щодня чекає від нього новин.