Середземноморський кипарис (Cupressus sempervirens)

Середземноморський кипарис (Cupressus sempervirens), також відомий як вічнозелений кипарис, італійський кипарис, тосканський кипарис або звичайний кипарис, — вічнозелене хвойне дерево родини Кипарисові (Cupressaceae). Це один із найвідоміших і найдавніше культивованих видів хвойних рослин у світі, який став символом середземноморських ландшафтів. Завдяки вузькій колоноподібній кроні, довговічності, високоякісній деревині та стійкості до посухи середземноморський кипарис протягом тисячоліть використовують у садово-парковому мистецтві, архітектурі, лісовому господарстві та релігійній символіці.

Систематичне положення

Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Голонасінні (Pinophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Сосноподібні (Pinales)
Родина: Кипарисові (Cupressaceae)
Підродина: Cupressoideae
Рід: Кипарис (Cupressus)
Вид: Середземноморський кипарис (Cupressus sempervirens L.)

Походження назви

Назва роду Cupressus походить від латинізованої давньогрецької назви кипариса (kyparissos). За однією з версій, вона пов’язана з античним міфом про юнака Кіпаріса, який після смерті улюбленого оленя був перетворений богами на дерево.

Видова назва sempervirens у перекладі з латини означає «вічнозелений», що підкреслює незмінність хвої протягом року.

Історія виду

Середземноморський кипарис є одним із найдавніше культивованих дерев людства.

Його вирощували:

у Стародавньому Єгипті;
у Месопотамії;
у Давній Греції;
у Римській імперії;
у Персії.

Протягом тисячоліть дерево використовували як декоративну, лісову, будівельну та культову рослину.

Природний ареал

Природний ареал остаточно не визначений через багатотисячолітнє культивування.

Вважається, що дикі популяції збереглися:

у східному Середземномор’ї;
у Малій Азії;
на острові Кіпр;
у Сирії;
у Лівані;
на півдні Туреччини;
у західному Ірані.

Сьогодні вид широко поширений у культурі по всьому Середземноморському регіону.

Поширення у світі

Культивується практично в усіх країнах із субтропічним або теплим помірним кліматом.

Особливо поширений:

в Італії;
Іспанії;
Франції;
Греції;
Туреччині;
Хорватії;
Чорногорії;
Португалії;
Марокко;
Тунісі;
Алжирі;
Ізраїлі;
Австралії;
Каліфорнії;
Південній Африці;
Новій Зеландії.

Природні умови зростання

Росте:

на кам’янистих схилах;
на вапнякових ґрунтах;
у гірських районах;
у прибережних місцевостях;
на сухих пагорбах.

Добре переносить:

тривалі посухи;
сильне сонячне випромінювання;
бідні ґрунти;
морські вітри.

Не любить тривалого заболочення.

Ботанічний опис

Загальний вигляд

Вічнозелене дерево.

У природі досягає:

висоти 20–35 м;
окремі дерева — до 40 м;
діаметра стовбура 0,8–2 м.

Тривалість життя:

зазвичай 300–800 років;
окремі дерева живуть понад 1000 років.

Форми крони

Існують дві основні природні форми:

Горизонтальна (f. horizontalis)

широка;
розлога;
з майже горизонтальними гілками.

Пірамідальна (f. stricta)

вузька;
колоноподібна;
гілки щільно притиснуті до стовбура.

Саме ця форма стала символом Італії та Тоскани.

Коренева система

Коренева система:

потужна;
добре розгалужена;
глибока;
здатна проникати в тріщини скель.

Дерево добре переносить тривалу нестачу вологи.

Стовбур

Стовбур:

прямий;
міцний;
іноді скручений у старих дерев;
біля основи часто потовщений.

Кора

Кора:

сіро-коричнева;
червонувато-бура;
волокниста;
поздовжньо тріщинувата;
відшаровується вузькими смугами.

Хвоя

Листки:

дрібні;
лускоподібні;
довжиною 2–5 мм;
щільно прилягають до пагонів.

Колір:

темно-зелений;
сіро-зелений;
іноді сизуватий.

При розтиранні хвоя виділяє характерний смолисто-пряний аромат.

Пагони

Молоді пагони:

округлі;
тонкі;
густо вкриті лускоподібним листям;
темно-зелені.

Шишки

Рослина однодомна.

Чоловічі шишки:

овальні;
жовтувато-коричневі;
довжиною 3–5 мм.

Жіночі шишки:

кулясті;
діаметром 2–4 см;
сіро-зелені;
після достигання бурі.

Складаються з 8–14 дерев’янистих лусок.

Достигають приблизно через 18–24 місяці після запилення.

Насіння

Насіння:

світло-коричневе;
плоске;
забезпечене вузькими крильцями;
поширюється вітром.

Однією шишкою утворюється від 30 до 100 насінин.

Біологічні особливості

Середземноморський кипарис:

світлолюбний;
теплолюбний;
дуже посухостійкий;
добре переносить обрізування;
витримує сильні морські вітри;
стійкий до міського забруднення повітря.

Росте повільно або помірно.

Темпи росту

У молодому віці щорічний приріст становить:

20–40 см;
у сприятливих умовах — до 60 см.

Після досягнення зрілості темпи росту значно зменшуються.

Цвітіння та плодоношення

Запилення відбувається наприкінці зими або навесні.

Шишки достигають протягом двох років.

Рясне плодоношення повторюється кожні 3–5 років.

Екологічне значення

Кипарисові насадження:

захищають ґрунти від ерозії;
закріплюють схили;
стримують опустелювання;
створюють місця існування для багатьох видів птахів;
накопичують значні запаси органічного вуглецю.

Деревина

Деревина середземноморського кипариса надзвичайно цінується.

Вона:

світло-жовта;
ароматна;
дрібноволокниста;
щільна;
міцна;
смолиста;
дуже стійка до гниття;
мало уражується комахами.

Завдяки високому вмісту природних смол може зберігатися століттями.

Господарське використання

Деревину використовують для виготовлення:

меблів;
дверей;
вікон;
підлог;
музичних інструментів;
декоративних виробів;
скринь;
різьблених виробів;
суден;
храмових конструкцій.

У давнину з неї виготовляли саркофаги, статуї та культові предмети.

Ефірна олія

Із молодих пагонів і шишок отримують ефірну олію.

Її використовують:

у парфумерії;
косметиці;
ароматерапії;
миловарінні.

Основними компонентами є:

α-пінен;
δ-3-карен;
лімонен;
цедрол;
терпени.

Культурне значення

Кипарис є одним із найвідоміших символів:

Італії;
Тоскани;
Середземномор’я;
довголіття;
вічності;
пам’яті;
безсмертя.

Його традиційно висаджують:

біля храмів;
монастирів;
кладовищ;
історичних маєтків;
уздовж алей.

Використання у ландшафтному дизайні

Середземноморський кипарис є класичною парковою рослиною.

Його застосовують:

як солітер;
в алейних насадженнях;
для живоплотів;
у середземноморських садах;
у регулярних композиціях;
біля архітектурних споруд;
у контейнерному озелененні.

Декоративні сорти

Найвідоміші культивари:

‘Stricta’ — вузькоколоноподібний;
‘Pyramidalis’ — пірамідальний;
‘Totem’ — дуже вузький;
‘Swane’s Golden’ — золотистий;
‘Glauca’ — сизуватий;
‘Fastigiata’ — компактний колоноподібний;
‘Horizontalis’ — із широкою кроною.

Вирощування

Оптимальні умови:

повне сонце;
легкі дреновані ґрунти;
нейтральна або слабколужна реакція;
помірне зволоження.