Тут усе має свою пам’ять. Вапнякове плато пам’ятає море, яке колись шуміло над ним мільйони років тому. Річки Нонетта й Онетта течуть так спокійно, ніби несуть не воду, а спогади про тих, хто приходив до них із надіями, страхами і молитвами. Вони бачили кельтів, які вперше назвали це місце своїм домом, римських легіонерів, що принесли сюди нові дороги, єпископів, королів, ремісників і мандрівників, чиї імена давно стерлися з людської пам’яті, але залишилися жити в подиху міста.