Кожне місто має свою душу. Душа Сенліса не кричить і не прагне бути почутою всіма. Вона говорить тихим голосом дзвонів, шелестом лісу, дзюрчанням річок і кроками людей, які століттями проходили одними й тими самими вулицями. І тому кожен, хто хоча б раз потрапляє сюди, відчуває дивне враження: ніби він не відкриває це місто вперше, а повертається до місця, яке терпляче чекало на нього багато століть.