Дубровиця — одне з найдавніших міст Українського Полісся, де історія не відокремлюється від лісу, а річка Горинь здається такою ж давньою, як людська пам’ять. Тут не відчувається поспіху великих міст. Навпаки, здається, що час навчився рухатися зі швидкістю поліських вод, оминаючи соснові бори, болота й дубові гаї, від яких, найімовірніше, й походить сама назва міста. Подорожній, що потрапляє до Дубровиці, відкриває для себе не лише давній центр удільного князівства, а й край, де князі, монахи, ремісники, поліщуки та мандрівники залишили свої сліди серед лісів, які й сьогодні визначають характер цієї землі.
Географічне положення
Дубровиця розташована на півночі Рівненської області, на правому березі річки Горинь — однієї з найбільших приток Прип’яті. Відстань до Рівного становить близько 125 кілометрів, а до державного кордону з Білоруссю — приблизно 25 кілометрів. Місто лежить у самому серці Західного Полісся — регіону, де ліси, болота, піщані підвищення й численні річки формують один із найсамобутніших природних ландшафтів України.
Місцевість навколо міста майже наполовину вкрита лісами. Тут переважають сосна, дуб, береза та вільха, а поряд із ними лежать торфовища, заболочені луки й озера. Недалеко розташовані території Рівненський природний заповідник — одного з найбільших природоохоронних комплексів Полісся.
Через Дубровицю проходить залізнична лінія Рівне—Сарни—Лунінець, що історично пов’язувала Волинь із Берестейщиною та Поліссям.
Походження назви
Назва міста походить від давньоукраїнського слова «дубровиця», що означало невеликий дубовий гай або діброву. Така етимологія цілком природна для Полісся, де дубові ліси здавна були важливою частиною місцевого ландшафту. До 1944 року офіційною була форма Домбровиця, яка походила від польського варіанта назви. Після Другої світової війни місту повернули українську форму — Дубровиця.
Найдавніша історія
За традиційною історичною версією, перша письмова згадка про Дубровицю датується 1005 роком і пов’язується зі створенням Турівської єпископії князем Володимиром Великим. Водночас частина істориків вважає першою безсумнівною згадкою 1183 рік, коли в Іпатіївському літописі згадано дубровицького князя Гліба Юрійовича. Обидві дати використовуються в історіографії, однак саме 1005 рік є офіційною датою заснування міста.
До середини XII століття Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства, а згодом стала центром окремого удільного князівства.
Княжа доба
У XII–XIII століттях місто було одним із політичних центрів Полісся.
1183 року князь Гліб Юрійович брав участь у спільному поході руських князів проти половців. На початку XIII століття дубровицькі князі перебували у васальній залежності від володарів Галицько-Волинської держави.
1240 року місто зазнало руйнувань під час монгольської навали, однак невдовзі було відбудоване.
Велике князівство Литовське
Із середини XIV століття Дубровиця увійшла до складу Великого князівства Литовського.
Місто стало родовим володінням князів Гольшанських — одного з найвпливовіших русько-литовських княжих родів. Саме цей період став одним із найяскравіших в історії міста.
Особливе місце посідає княгиня Анастасія Гольшанська, яка фінансувала створення знаменитого Пересопницького Євангелія (1556–1561) — визначної пам’ятки української книжної культури, на якій нині складають присягу Президенти України. Із родом Гольшанських також пов’язана свята Юліанія Гольшанська, канонізована православною церквою.
Річ Посполита
Після Люблінської унії 1569 року місто увійшло до складу Корони Польської.
1571 року Дубровиця стала власністю князя Андрія Курбського — відомого московського воєводи, який утік від царя Івана IV Грозного до Великого князівства Литовського.
1695 року тут було відкрито колегіум ордену піарів, що став одним із важливих освітніх центрів регіону. У цей же час розпочалося будівництво костелу святого Йоана Хрестителя — пам’ятки барокової архітектури, яка збереглася донині.
У складі Російської імперії
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року Дубровиця увійшла до Волинської губернії Російської імперії.
У XVIII–XIX століттях містом володів рід графів Плятерів. Було засновано суконну мануфактуру, розвивалися деревообробка, смолокуріння, лісові промисли, торгівля та ремесла. У навколишніх лісах почали видобувати бурштин, який і сьогодні залишається одним із природних символів Полісся.
Початок XX століття
На початку XX століття Дубровиця була багатонаціональним поліським містечком, де жили українці, поляки, євреї та представники інших народів.
Після Першої світової війни й Ризького мирного договору місто опинилося у складі Польської Республіки як центр гміни Волинського воєводства. У цей час діяли школи, кооперативи, ремісничі майстерні, православні та католицькі громади.
Друга світова війна
1939 року Дубровиця увійшла до складу Української РСР.
Із липня 1941 до січня 1944 року місто перебувало під німецькою окупацією. У цей період була майже повністю знищена численна єврейська громада. Поліські ліси стали ареною діяльності радянських партизанів, українського визвольного підпілля та інших військових формувань. До середини 1950-х років у навколишніх лісах діяли загони ОУН і УПА.
Повоєнний розвиток
Після війни Дубровиця стала районним центром Рівненської області.
У другій половині XX століття розвивалися підприємства деревообробної, лісової, машинобудівної та металообробної промисловості. Працювали завод «Металіст», завод зварювальних матеріалів «Іскра», лісгоспи та харчові підприємства.
Архітектура та пам’ятки
Попри втрати різних епох, місто зберегло низку визначних пам’яток.
Найціннішими серед них є:
- костел святого Йоана Хрестителя (1695–1702) — одна з найкращих барокових споруд Полісся;
- церква Різдва Пресвятої Богородиці (1861);
- Миколаївська церква (1872);
- залишки давньоруського городища XI–XIII століть;
- пам’ятники святій Юліанії Гольшанській, княгині Анастасії Гольшанській та Тарасові Шевченку.
Освіта, культура та музейна справа
У місті працюють ліцеї, професійний навчальний заклад, музична школа, бібліотеки, заклади позашкільної освіти та будинок культури.
Важливим осередком збереження місцевої спадщини є Дубровицький історико-етнографічний музей, заснований 1957 року. Його експозиції висвітлюють історію княжої Дубровиці, поліський побут, народні ремесла, Другу світову війну та сучасне життя краю.
Природа Полісся
Дубровиця належить до найлісистіших районів України.
Поблизу міста ростуть соснові та дубові ліси, поширені чорниця, журавлина, брусниця, численні лікарські рослини й гриби. Тут мешкають лосі, вовки, рисі, бобри, чорні лелеки, журавлі та орлани-білохвости.
Поліські болота виконують надзвичайно важливу природоохоронну функцію, зберігаючи водний баланс усього басейну Прип’яті.
Відомі уродженці
Дубровиця є батьківщиною або місцем життя низки відомих особистостей. Серед них — лауреат Нобелівської премії з фізики Жорж Шарпак, історик Микола Алексієць, фізик Володимир Савицький, заслужена артистка України Тетяна Каспрук. Історія міста нерозривно пов’язана також із князями Гольшанськими та родом Плятерів.
Дубровиця сьогодні
Після адміністративної реформи 2020 року Дубровиця входить до складу Сарненського району та є адміністративним центром Дубровицької міської громади. Місто залишається важливим осередком освіти, медицини, культури й торгівлі північної Рівненщини. Основу економіки становлять лісове господарство, деревообробка, виробництво будівельних матеріалів, сфера послуг і сільське господарство.
Пам’ять міста
Є міста, які відкриваються своїми площами, і є такі, що починаються ще дорогою — запахом соснової смоли, дзеркалом Горині та тихим шелестом дубових крон. Дубровиця саме така. Вона не прагне вразити розмірами чи пишністю. Її сила — у тяглості. Від князів Турово-Пінської землі до сучасних поліщуків, від Пересопницького Євангелія до поліських ярмарків — усе тут пов’язане невидимими нитками. Подорожній залишає місто з відчуттям, що Полісся не стільки показує свою історію, скільки дозволяє до неї доторкнутися. І саме тому Дубровиця запам’ятовується не як пункт на карті, а як місце, де український ліс навчився берегти людську пам’ять.