Є міста, що народжуються біля фортець, є такі, що постають на берегах великих річок, а є й ті, що виникають завдяки людському прагненню знайти місце для спокійного життя. Новозибків належить саме до останніх. Заснований старообрядцями серед лісів історичної Стародубщини, він із невеликої слободи перетворився на повітовий центр Чернігівської губернії, один із найбільших промислових осередків українського історичного прикордоння. Сучасне місто входить до складу Брянської області Російської Федерації, однак його історія тісно пов’язана з Гетьманщиною, Чернігівщиною та українською Сіверщиною.

Географічне положення

Новозибків розташований на південному заході Брянської області, на річці Карні, що належить до басейну Дніпра. Відстань до Брянська становить близько 200 кілометрів, а до українського кордону — лише кілька десятків кілометрів.

Місто лежить у межах історичної Стародубщини — регіону, який протягом кількох століть був пов’язаний із Чернігово-Сіверщиною та українською козацькою державою. Саме тому природні ландшафти, господарські традиції та історичні шляхи Новозибкова значно ближчі до Полісся, ніж до центральних районів Росії.

Походження назви

Первісно поселення мало назву Зибка або Зибка.

Назва походила від однойменного озера та болотистої місцевості, біля яких оселилися перші мешканці. Коли у 1808 році сюди перенесли адміністративний центр повіту з міста Нове Місто, новий повітовий центр отримав назву Новозибків, тобто «нове місто Зибки». З 1809 року ця назва стала офіційною.

До заснування міста

Територія сучасного Новозибкова входила до складу історичної Сіверщини.

У різні періоди вона належала до:

  • Чернігово-Сіверського князівства;
  • Великого князівства Литовського;
  • Речі Посполитої;
  • Війська Запорозького (Гетьманщини);
  • Російської імперії.

У XVII столітті ці землі були частиною Стародубського полку — одного з найбільших полків Лівобережної України. Саме козацький адміністративний устрій визначав життя краю до реформ Катерини II.

Заснування слободи Зибка

Перша достовірна письмова згадка про поселення датується 1701 роком. В універсалі стародубського полковника Михайла Миклашевського згадується слобода Зибка, заснована старообрядцями, які переселилися сюди з центральних районів Московської держави, рятуючись від релігійних переслідувань.

Перші мешканці займалися:

  • землеробством;
  • виготовленням канатів;
  • виробництвом мила;
  • олійництвом;
  • ремеслами;
  • торгівлею.

Під час Північної війни 1708–1709 років старообрядці добровільно підтримали війська Петра І у боротьбі проти шведів. За це вони отримали підтвердження права на займані землі, що сприяло швидкому розвитку поселення.

Новозибків у складі Стародубського полку

У XVIII столітті Зибка входила до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини.

Життя поселення підпорядковувалося козацькому адміністративному устрою. Діяли полкові та сотенні органи влади, функціонувало місцеве самоврядування, а господарські зв’язки були зорієнтовані насамперед на Стародуб, Новгород-Сіверський і Чернігів.

Полковий лад було ліквідовано лише у 1781 році під час адміністративних реформ Російської імперії.

У складі Чернігівської губернії

Однією з найважливіших подій стало утворення у 1808 році Новозибківського повіту.

Адміністративний центр було перенесено із Нового Міста до Зибки, яка вже наступного року отримала статус міста й сучасну назву — Новозибків.

Відтоді він став одним із п’ятнадцяти повітових центрів Чернігівської губернії. Саме в такому статусі місто розвивалося понад сто років.

Економічне зростання XIX століття

Протягом XIX століття Новозибків став важливим торговельним і промисловим центром.

Найбільшого розвитку набули:

  • сірникова промисловість;
  • деревообробка;
  • миловаріння;
  • шкіряне виробництво;
  • торгівля;
  • переробка сільськогосподарської продукції.

Починаючи з 1860-х років у місті було засновано близько десяти сірникових фабрик. У 1908 році саме тут виникло Російське товариство сірникової торгівлі, яке фактично контролювало більшу частину виробництва сірників у Російській імперії.

Освіта та громадське життя

У XIX столітті Новозибків став також освітнім центром повіту.

Було відкрито:

  • повітове училище;
  • реальне училище;
  • жіночу гімназію;
  • земську бібліотеку;
  • сільськогосподарське технічне училище.

У 1887 році місто отримало залізничне сполучення з Брянськом, Гомелем і Новгородом-Сіверським, що ще більше зміцнило його економічне становище.

Українська тематика

Новозибків є одним із найважливіших міст історичної Стародубщини.

Його український вимір підтверджують численні історичні факти:

  • поселення виникло на території Стародубського полку Гетьманщини;
  • понад століття було центром Новозибківського повіту Чернігівської губернії;
  • за переписом 1859 року більшість населення Новозибківського повіту становили українці;
  • у 1917 році представники місцевих громад підтримали ідею перебування північних повітів Чернігівщини у складі автономної України;
  • у 1917–1918 роках місто входило до складу Української Народної Республіки та Української Держави;
  • Спасо-Преображенський старообрядницький собор споруджено за мотивами української народної дерев’яної архітектури.

Саме тому Новозибків займає особливе місце в історії української Сіверщини — як місто, де переплелися традиції козацької держави, старообрядницької культури та промислового розвитку Чернігівської губернії.

Початок XX століття

На початку XX століття Новозибків був одним із найбільших повітових міст Чернігівської губернії. Його промисловість, насамперед сірникове виробництво, забезпечувала місту вагоме місце в економіці всього регіону. Через залізницю сюди надходили товари з Брянська, Гомеля, Чернігова, Києва та Москви, а продукція місцевих фабрик розходилася по всій Російській імперії.

Окрім промисловості, місто було адміністративним, освітнім і культурним центром повіту. Тут працювали повітова управа, земські установи, лікарня, гімназії, бібліотеки, друкарні та численні благодійні товариства.

Революція 1905 року

Події першої російської революції не оминули Новозибків.

На підприємствах проходили страйки, робітники вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати та демократичних реформ. У місті діяли соціал-демократичні організації, які підтримували зв’язки з іншими промисловими центрами Чернігівської губернії.

Попри придушення революції, вона сприяла розвитку громадського життя, професійних об’єднань і місцевого самоврядування.

Українська революція 1917–1921 років

Після Лютневої революції 1917 року Новозибків став одним із центрів політичного життя історичної Стародубщини.

9 липня 1917 року саме тут відбулася нарада представників громадських організацій північних повітів Чернігівської губернії. Її учасники ухвалили рішення про те, що Новозибківський, Стародубський, Мглинський, Суразький і Новгород-Сіверський повіти повинні залишатися у складі автономної України з гарантіями прав національних меншин.

У 1917–1918 роках місто входило до складу Української Народної Республіки, а після державного перевороту Павла Скоропадського — до Української Держави. У Новозибкові діяв загін Вільного козацтва, що підтримував українську адміністрацію.

Водночас влада в місті кілька разів змінювалася внаслідок бойових дій і політичної боротьби між різними силами громадянської війни.

Передача до РСФРР

У 1919 році радянська влада ухвалила рішення про передачу Новозибківського, Стародубського, Мглинського та Суразького повітів зі складу Чернігівської губернії до новоствореної Гомельської губернії РСФРР.

Це стало важливою адміністративною зміною, яка остаточно розірвала безпосередній зв’язок міста з Черніговом, хоча історичні, економічні та родинні контакти ще тривалий час залишалися дуже тісними. У 1926 році територію було включено до Брянської губернії, а згодом — до Західної області та Брянської області.

Радянська доба

У міжвоєнний період Новозибків залишався значним районним центром.

Працювали:

  • сірникові фабрики;
  • деревообробні підприємства;
  • харчова промисловість;
  • цегельні заводи;
  • друкарні;
  • школи;
  • технікуми;
  • лікарні.

У роки індустріалізації розширювалися виробничі потужності, будувалися нові житлові квартали та громадські споруди.

Друга світова війна

У серпні 1941 року Новозибків був окупований німецькими військами.

Окупація тривала понад два роки. За цей час місто зазнало значних руйнувань, а місцеве населення пережило репресії, примусові роботи та переслідування. Особливо трагічною була доля єврейської громади.

У навколишніх лісах активно діяли партизанські загони, які стали важливою складовою руху опору на Брянщині.

25 вересня 1943 року місто було звільнене військами Червоної армії.

Повоєнний розвиток

Після війни Новозибків швидко відбудовувався.

Розвивалися:

  • машинобудування;
  • легка промисловість;
  • меблеве виробництво;
  • харчова промисловість;
  • освіта;
  • медицина.

Місто зберігало статус одного з найбільших центрів південного заходу Брянської області.

Чорнобильська катастрофа

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року стала однією з найважчих подій у сучасній історії Новозибкова.

Через близькість до українського Полісся місто опинилося серед найбільш постраждалих населених пунктів Брянської області. Значна частина району зазнала радіоактивного забруднення.

Протягом наступних десятиліть діяли:

  • постійний дозиметричний контроль;
  • спеціальні медичні програми;
  • державна підтримка населення;
  • екологічний моніторинг.

Чорнобиль суттєво вплинув на демографічний розвиток і стан здоров’я мешканців міста.

Новозибків після 1991 року

Після розпаду СРСР Новозибків став прикордонним містом Російської Федерації.

Його сусідство з Чернігівською областю України ще тривалий час визначало характер економічних і людських контактів.

Для місцевих жителів були звичними:

  • поїздки до Чернігівщини;
  • родинні зв’язки;
  • торгівля;
  • навчання;
  • спільні культурні заходи.

Близькість кордону залишалася важливою особливістю життя міста.

Події після 2014 року

Після початку російсько-українського конфлікту у 2014 році прикордонне значення Новозибкова суттєво зросло.

Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році місто опинилося поблизу району активних військових подій. У відкритих джерелах регулярно з’являються повідомлення про зміни безпекової ситуації в прикордонних районах, однак окремі оперативні повідомлення не завжди мають незалежне підтвердження і потребують обережної оцінки.

Населення

Історично населення Новозибкова було багатонаціональним.

У різні часи тут проживали:

  • українці;
  • росіяни;
  • білоруси;
  • євреї;
  • старообрядці;
  • поляки.

За переписом 1926 року українці становили 13,9 % населення Новозибківського повіту, що відображало прикордонний характер регіону.

Українська історична спадщина

Новозибків посідає особливе місце в історії української Сіверщини.

Про це свідчать такі факти:

  • місто виникло на території Стародубського полку Гетьманщини;
  • понад століття було повітовим центром Чернігівської губернії;
  • у 1917 році місцеві представники підтримали перебування північних повітів губернії у складі автономної України;
  • у 1917–1918 роках місто входило до складу Української Народної Республіки та Української Держави;
  • українська культурна традиція залишалася помітною в регіоні й після адміністративної передачі до РСФРР.

Архітектура

Історичне ядро Новозибкова сформувалося наприкінці XVIII — у XIX століттях, коли місто стало адміністративним центром повіту Чернігівської губернії. На відміну від багатьох промислових міст, воно зберегло чимало будівель дореволюційної доби.

Серед найхарактерніших архітектурних об’єктів:

  • колишні купецькі особняки;
  • адміністративні будинки XIX століття;
  • торгові ряди;
  • будівлі земських установ;
  • старообрядницькі храми;
  • православні церкви;
  • навчальні заклади кінця XIX — початку XX століття.

Міський центр і сьогодні зберігає атмосферу повітового міста колишньої Чернігівської губернії.

Старообрядницький духовний центр

Новозибків був одним із найважливіших центрів старообрядництва на території історичної Стародубщини.

Саме тут діяли:

  • Спасо-Преображенський старообрядницький собор;
  • кілька старообрядницьких молитовних будинків;
  • духовні школи;
  • книгописні майстерні;
  • іконописні майстерні.

Особливістю Спасо-Преображенського собору є використання архітектурних мотивів українського дерев’яного храмового будівництва Лівобережжя. Це одна з найцікавіших пам’яток, що відображає культурне взаємопроникнення української та старообрядницької традицій.

Освіта

Як повітовий центр Новозибків відігравав важливу роль у розвитку освіти.

У XIX столітті тут діяли:

  • чоловіча гімназія;
  • жіноча гімназія;
  • духовні училища;
  • ремісничі школи;
  • земські навчальні заклади.

Сьогодні працюють:

  • загальноосвітні школи;
  • коледжі;
  • професійні училища;
  • музична школа;
  • художня школа;
  • бібліотеки.

Культура

Новозибківський краєзнавчий музей зберігає матеріали про історію Стародубщини, Чернігівської губернії, старообрядництва та розвитку сірникової промисловості.

У місті також працюють:

  • будинок культури;
  • драматичні колективи;
  • музичні ансамблі;
  • художні студії;
  • бібліотечні центри.

Культурне життя історично формувалося під впливом української, білоруської та російської традицій.

Промисловість і економіка

У XIX столітті Новозибків став столицею сірникової промисловості Російської імперії.

Поряд із нею розвивалися:

  • деревообробка;
  • машинобудування;
  • меблеве виробництво;
  • харчова промисловість;
  • легка промисловість;
  • будівельна галузь.

Після економічних змін 1990-х років частина великих підприємств припинила роботу або була реорганізована, однак місто зберегло статус важливого районного промислового центру.

Транспорт

Новозибків є важливим транспортним вузлом південного заходу Брянської області.

Через місто проходять:

  • залізниця Брянськ — Гомель;
  • автомобільні дороги регіонального значення;
  • автобусні маршрути до Брянська, Клинців та інших міст.

Історично транспортні шляхи пов’язували Новозибків із Черніговом, Стародубом, Новгородом-Сіверським і Гомелем.

Визначні пам’ятки

Серед найцікавіших пам’яток міста:

  • Спасо-Преображенський старообрядницький собор;
  • Миколаївський собор;
  • історичний центр міста;
  • будівля колишньої земської управи;
  • купецькі садиби XIX століття;
  • Новозибківський краєзнавчий музей;
  • меморіали Другої світової війни.

Особливу цінність становить добре збережений ансамбль повітового міста XIX століття.

Український історичний вимір

Українська складова історії Новозибкова є однією з найвиразніших серед міст сучасної Брянської області.

Її підтверджують численні історичні факти.

Місто виникло на території Стародубського полку Гетьманщини, який понад століття входив до складу української козацької держави.

Після ліквідації полкового устрою Новозибків став повітовим центром Чернігівської губернії, адміністративно залишаючись пов’язаним із Черніговом до 1919 року.

Під час Української революції 1917–1921 років місцеві громадські діячі відкрито підтримували входження північних повітів губернії до складу автономної України, а саме місто протягом 1918 року перебувало в адміністративному просторі Української Народної Республіки та Української Держави.

У культурі міста український вплив проявлявся також у будівництві храмів, місцевих говірках, народній культурі, ярмаркових традиціях і господарських зв’язках із Черніговом та Новгородом-Сіверським.

Для української історіографії Новозибків залишається одним із ключових центрів історичної Стародубщини — прикордонного регіону, що століттями розвивався у спільному історичному просторі Сіверщини.

Відомі уродженці

Новозибків дав багатьох відомих діячів науки, культури й промисловості.

Серед них:

  • підприємці сірникової промисловості;
  • діячі старообрядницької церкви;
  • педагоги;
  • лікарі;
  • військові;
  • науковці;
  • письменники.

Найбільший внесок місто зробило у розвиток промислового підприємництва та освіти.

Цікаві факти

  • Новозибків виник як старообрядницька слобода на початку XVIII століття.
  • Майже весь XIX вік він був адміністративним центром Новозибківського повіту Чернігівської губернії.
  • На початку XX століття місто було одним із головних центрів виробництва сірників у Російській імперії.
  • Саме в Новозибкові у 1917 році відбулася нарада, яка підтримала входження північних повітів Чернігівщини до автономної України.
  • Спасо-Преображенський собор поєднує старообрядницькі традиції з рисами української дерев’яної сакральної архітектури.
  • Після аварії на Чорнобильській АЕС Новозибків став одним із найбільш постраждалих міст Брянської області.

Хронологія

1701 — перша письмова згадка про слободу Зибка.

1708–1781 — поселення перебуває у складі Стародубського полку Гетьманщини.

1781 — ліквідація полкового устрою.

1808 — перенесення сюди центру Новозибківського повіту.

1809 — офіційне надання назви Новозибків і статусу повітового міста.

XIX століття — розвиток сірникової промисловості та перетворення міста на один із провідних економічних центрів Чернігівської губернії.

1887 — відкриття залізничного сполучення.

1917 — нарада представників північних повітів Чернігівської губернії щодо входження до автономної України.

1918 — місто входить до адміністративного простору Української Народної Республіки та Української Держави.

1919 — передача Новозибківського повіту до складу РСФРР.

1941–1943 — німецька окупація.

1986 — місто зазнає наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

1991 — Новозибків стає прикордонним містом Російської Федерації.

2022 — через близькість до українського кордону місто опиняється в зоні підвищеної безпекової уваги.

Місто, що пам’ятає Сіверщину

Пол Теру писав, що справжня подорож починається тоді, коли людина перестає дивитися на карту як на набір державних кордонів і починає бачити людські історії. Новозибків саме такий. Він не виник як російське губернське місто і не був створений за єдиним імперським планом. Він виріс із прикордонного світу Стародубщини, де старообрядці шукали свободи віри, козацька адміністрація визначала порядок життя, а торговельні дороги природно вели до Чернігова, Новгорода-Сіверського й Києва.

Його старі вулиці не такі гучні, як проспекти великих мегаполісів. Але саме вони розповідають історію краще за підручники. У фасадах купецьких будинків, у тиші старообрядницьких храмів, у колишніх фабричних кварталах і в будівлях земських установ ще відчувається час, коли місто було одним із найважливіших центрів історичної Чернігівщини.

Сучасний державний кордон змінив адміністративну належність Новозибкова, але не стер його історичної пам’яті. Вона живе в архівах, у топографії міста, у старих родинних переказах і в самій логіці розвитку цього краю. Новозибків залишається одним із найяскравіших свідчень того, що історична Сіверщина була простором багатоголосої культури, де українська, білоруська та російська традиції століттями співіснували, взаємно впливаючи одна на одну.

Дещо інше: